Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

– Ну то й гаразд!– вельми похмуро й трохи роздратовано відказав Більбо.– Ходіть усі назад до своїх любих печерок – я вас знов позамикаю, та й сидіть собі там у затишку, придумуйте кращий план. Але навряд чи ще коли-небудь я заволодію ключами, навіть якщо дуже того захочу.

Ні, вертатися в темницю гноми не хотіли, то й угамувалися. Звичайно, вони мусили зрештою вчинити так, як пропонував Більбо, адже розуміли, що шкода й пробувати пройти в горішні зали чи пробитися у ворота, які зачинялися чарами. Та й безглуздо сперечатися в переходах, щоб їх знову переловили. Тож вони й пішли, скрадаючись, за гобітом до найглибших льохів. Проминули й двері, в які видно було головного наглядача та дворецького, що досі щасливо хропіли з усмішками на обличчях. Вино Дорвініону приносить глибокий сон і приємні сновидіння. Вранці на обличчі в головного наглядача буде зовсім інший вираз, дарма що Більбо, перш ніж вести гномів далі, тихенько зайшов у погрібець і від доброго серця знову почепив в'язку ключів йому на пояс.

– Трохи менше завтра буде клопоту на його голову,– сказав Більбо сам до себе.– Непоганий він чоловік, добре ставився до в'язнів. Це буде всім їм загадка. Ельфи подумають, що ми мали особливо сильні чари, коли пройшли крізь усі ці замкнені двері й щезли. Щезли! Нам треба дуже швидко братися до діла, щоб це здійснилось!

Балінові доручили стежити за наглядачем і дворецьким, щоб, коли ті прокинуться, попередити решту втікачів, які пройшли в суміжний льох із лядою. Не можна було втрачати й хвилини. Більбо знав, що скоро мають прийти кілька ельфів, яким велено спуститися вниз і допомогти дворецькому поскидати в потік порожні діжки. Той порожняк уже й стояв рядами посеред льоху, чекаючи, щоб його скинули на воду. Декотрі були барила з-під вина, і з них небагато пуття, адже треба вибивати дно, а це не обійдеться без гуркоту, і потім те дно нелегко вставити. Але серед порожняку було й чимало діжок, у яких привозили до королівського палацу всяке інше добро – масло, яблука тощо.

Втікачі швидко знайшли тринадцять діжечок, у кожній з яких було досить місця для одного гнома. Декотрі то й занадто просторі були, і гноми, влазячи кожен у свою посудину, тривожно думали, як їх трястиме та стусатиме, хоч Більбо старався щосили, вишукуючи соломки чи ще чогось і вмощуючи кожного настільки зручно, наскільки дозволяв час. Нарешті дванадцять гномів запаковано. Найбільше клопоту завдав Торін, що крутився, вертівся, бурчав у своїй діжці, мов великий пес у малій будці. Останній умощувався Балін – цей дуже бідкався, що немає дірок, через які надходило б повітря, і твердив, ніби вже задихається, хоч Більбо ще й не приладнав зверху накривки. Гобіт робив усе можливе, щоб законопатити щілини в діжках із пасажирами та якомога щільніше закріпити накривки. Він знову лишився сам-один, бігаючи від діжки до діжки, затикаючи найдрібніші щілини й сподіваючися без надії, що його задум таки здійсниться.

Все це було зроблено дуже вчасно. Не минуло й двох хвилин відтоді, як Більбо приладнав накривку на Балінову діжку, коли здаля долинули голоси, замерехтіло світло. Сміючись, розмовляючи та наспівуючи уривки пісні, у льохи ввійшло чимало ельфів. Вони полишили веселий бенкет в одній із зал і хотіли вернутися туди якомога швидше.

– Де ж старий Галіон, дворецький?– спитався один.– Сьогодні ввечері я не бачив його за столами. А мав би тут бути – показати нам, що треба зробити.

– Я розсерджусь, якщо старе вайло спізниться,– озвався другий.– Не маю ніякого бажання нидіти тут, поки нагорі співають пісню!

– Ха-ха!– засміявся третій.– Спить старий негідник, поклавши голову на глек. Зробив невеличкий бенкет для самого себе й для свого приятеля наглядача.

– Трусни його! Розбуди!– нетерпляче закричала решта.

Галіонові аж ніяк не сподобалося, що його труснули й розбудили, і сердито йому стало, що з нього ще й сміються.

– Ви всі спізнилися,– огризнувся він.– Я тут внизу жду не діждуся вас, а ви, хлопці, п'єте собі, гуляєте, забувши про свої доручення. Що ж тут дивного, коли я стомився чекати й заснув?

– Що ж тут дивного,– підхопили ельфи,– коли причина ось під рукою, налита в глек! Ну ж, дай нам скуштувати свого снодійного, а тоді вже й до роботи! Не буди того ключаря – по ньому видно, що хильнув свою частку.

Ельфи випили всі по одній і раптом страшенно звеселилися. Але не зовсім утратили тяму.

– Рятуй нас, Галіоне!– загукали декотрі.– Ти зарані почав бенкетувати, і в голові у тебе все переплуталось! Ти поставив тут кілька повних діжок замість порожніх, якщо взагалі вага щось важить!

– Працюйте, працюйте!– гарикнув дворецький.– Яку там вагу відчувають руки гулящого п'яниці! Ці бочки мають бути скинуті в річку і ніякі інші. Робіть, що кажу!

– Гаразд, гаразд,– відказали ельфи, котячи діжки до отвору.– Ти відповіси, якщо повні бочки королівського масла й вина будуть скинуті в річку, щоб озеряни погуляли на дурняк!