Гобіт, або Туди і Звідти

Але ті люди, котрі могли тримати в руках зброю, а також майже вся рать Короля ельфів, зібрались у похід на північ — до Гори. І на одинадцятий день після зруйнування міста перші лави їхнього війська проминули кам’яну браму за озером і ступили на спустошені драконом землі.

XV Хмари збираються

А зараз повернімося до Більбо та ґномів. Цілу ніч вони вартували по черзі, потому настав ранок — а вони не почули й не побачили нічого загрозливого. Тільки птаство все збиралося і збиралося. Пташині зграї летіли з півдня, а ворони, які жили довкола Гори, кружляли над нею і без угаву кричали.

— Трапилося щось дивне, — промовив Торін. — Час осінніх перельотів уже минув, це все тутешні пташки — шпаки, зяблики, а ген удалині ширяє багато стерв’ятників, ніби десь точиться битва!

Раптом Більбо простягнув руку.

— Погляньте, старий дрізд повернувся! — закричав він. — Напевно, він утік, коли Смоґ розтрощив наш схил, але равлики навряд чи врятувалися...

То і справді був старий дрізд — і, коли Більбо показав на нього пальцем, він підлетів до них і вмостився на камені. Потім стріпнув крилами і заспівав, відтак схилив голівку набік, ніби прислухаючись, — і знову заспівав, і знову прислухався.

— Гадаю, він намагається щось нам сказати, — зауважив Балін, — але мені важко розібрати мову дроздів — вона дуже швидка та складна. А ти, Торбине, щось розумієш?

— Не зовсім, — відповів Більбо (власне, він узагалі нічого не розумів), — але наш старий приятель, здається, дуже збуджений.

— Ну чому він не крук! — пошкодував Балін.

— Я думав, вони тобі не до вподоби! Здається, ти дуже сполошився через них, коли ми проходили тут раніше.

— Та то ж були ворони! До того ж паскудні нечеми, підозрілі на вигляд. Чув би ти ті мерзенні прізвиська, які вони викрикували нам услід! А от круки не такі. Колись вони жили з племенем Трора у великій дружбі — приносили нам таємні відомості, а ми винагороджували їх різними блискучими штукенціями, які вони залюбки ховали у гніздах. Вони живуть дуже довго, мають добру пам’ять і передають свою мудрість пташенятам. Замолоду я знав багатьох скельних круків. Оцей-от бескет зветься Кручим, бо тут, над вартівнею, жила знаменита пара мудрих круків — старий Карк і його кручиха. Але не думаю, що хтось із тієї стародавньої породи живий і нині.

Щойно він закінчив, як старий дрізд голосно скрикнув і миттю полетів геть.

— Ми його не розуміємо, але я певен, що цей старий птах розуміє нас, — промовив Балін. — Будьте уважні — ось побачите, зараз щось трапиться!

Невдовзі вони почули тріпотіння крил — повернувся дрізд, а з ним прилетів великий старезний крук. Він був напівсліпий, із полисілою головою і ледве летів. Крук незграбно приземлився перед ґномами, повільно махаючи крилами, і підскочив до Торіна.

— О Торіне, сину Траїна, і ти, Баліне, сину Фундіна, — прокар-кав він (і Більбо теж розумів, що він каже, бо говорив він звичайною мовою, а не пташиною). — Я Роак, син Карка. Карк помер, але колись ви добре його знали. Минуло вже тричі по п’ятдесят літ і ще три роки, відколи я вилупився з яйця, але я не забув, що розповідав мені батько. Тепер я старійшина великих круків Гори. Нас небагато, але ми й досі пам’ятаємо колишнього Короля під Горою. Зараз більшості моїх підданців тут немає, бо з півдня надійшли важливі звістки — деякі радісні для вас, а деякі вам не надто сподобаються... Погляньте! З півдня, зі сходу і з заходу до Гори та Долу повертаються птахи, бо кинуто клич, що Смоґ помер!

— Помер! Помер? — закричали ґноми. — Помер! Тоді ми даремно боялися — скарб наш!

Вони посхоплювалися на ноги і застрибали на радощах.

— Так, помер, — підтвердив Роак. — Дрізд (хай ніколи не випаде його пір’я!) бачив Смоґа мертвим, а йому можна вірити. Він бачив, як дракон загинув у битві з людьми Есґарота — три ночі тому, коли сходив місяць.

Торінові далеко не відразу вдалося вгамувати ґномів і переконати їх вислухати крукові новини. Нарешті, закінчивши розповідь про битву, крук повів далі:

— То була радісна звістка, Торіне Дубощите. Можеш спокійно вертатися до своїх чертогів, усі скарби твої — на цю хвилину. Але сюди добираються не лише птахи. Вістка про загибель стража скарбів уже поширилася по всіх усюдах, а легенда про багатство Трора не забулася, переходячи довгі роки з вуст у вуста, — і багато хто не проти урвати частку здобичі. Військо ельфів уже в дорозі, а з ним — стерв’ятники, які очікують битви та кровопролиття. Люди над озером подейкують, що винуватці їхніх лих — ґноми, — адже Смоґ зруйнував їхнє місто і вони втратили дах над головою, та й багато з них загинуло. Вони теж збираються відшкодувати свої збитки коштом ваших скарбів — байдуже, живі ви чи мертві.