Година Бика

Іван ЄФРЕМОВ ГОДИНА БИКА Науково-фантастичний роман

© ЄФРЕМОВ І. А. Година бика: Науково-фантастичний роман. — К.: Молодь, 1990. — 384 с. — (Компас).

© ІВАНИНА Василь, переклад з російської, 1990.

Перекладено за виданням: Ефремов И. А. Час быка // Собр. соч.: В 5 т. М.: Молодая гвардия, 1989. Т. 5.

Присвячується Т. Й. Єфремовій

ГОЛОВНІ ДІЙОВІ ОСОБИ

ЕКІПАЖ ЗОРЕЛЬОТА

«ТЕМНЕ ПОЛУМ’Я»

Начальниця експедиції,

історик

ФАЙ РОДІС

Командир зорельота,

інженер анігіляційних установок

ГРІФ РІФТ

Астронавігатор-І

ВІР НОРІН

Астронавігатор-ІІ

МЕНТА КОР

Інженер-пілот

ДІВ СІМБЕЛ

Інженер броньового захисту

ГЕН АТАЛ

Інженер біологічного захисту

НЕЯ ХОЛЛІ

Інженер обчислювальних

установок

СОЛЬ САЇН

Інженер зв’язку і зйомок

ОЛЛА ДЕЗ

Лікар зоряного флоту

ЕВІЗА ТАНЕТ

Біолог

ТІВІСА ХЕНАКО

Соціолог-лінгвіст

ЧЕДІ ДААН

Астрофізик і планетолог

ТОР ЛІК

ПЕРСОНАЖІ ПЛАНЕТИ ТОРМАНС

Голова Ради Чотирьох,

Володар планети

ЧОЙО ЧАГАС

Його заступники

ГЕН ШІ

ЗЕТ УГ

КА ЛУФ

Дружина Чойо Чагаса

ЯНТРЕ ЯХАХ

Коханка Чагаса

ЕР ВО-БІА

Інженер інформації

ХОНТЕЕЛО ТОЛЛО

ФРАЕЛЬ (ТАЕЛЬ)

Начальник «лілових»

ЯН ГАО-ЮАР (ЯНГАР)

Дівчина Торманса

СЮ АН-ТЕ (СЮ-ТЕ)

Ватажок «кжи»

ГЗЕР БУ-ЯМ

«Ді Пхі Юй Чхоу — земля, народжена в годину Бика (інакше — Демона, о другій ночі)».

(Старий китайсько-російський словник єпископа Інокентія. Пекін, 1909)

ПРОЛОГ

У школі третього циклу розпочався останній рік навчання. Наприкінці його учні під керівництвом уже вибраних менторів повинні були спробувати повторити подвиги Геркулеса. Готуючись до цього, юнаки й дівчата з особливим інтересом проходили огляд історії людства Землі, особливу увагу приділяючи вивченню ідейних помилок і хибного напряму соціальної організації суспільства на тих ступенях його розвитку, коли наука досягла рівня, який дозволив керувати долею народів і країн спершу малою мірою, а потім повністю. Історія людей Землі порівнювалась із безліччю інших цивілізацій на далеких світах Великого Кільця.

Голубі рами з опалесціюючими шибками вгорі були відчинені. За ними ледь чувся хлюпіт хвиль і шелест вітру в листі — вічна музика природи, що настроює на спокійні роздуми. Тиша в класі, вдумливі ясні очі… Учитель щойно закінчив свою лекцію.

Безшумно опустивши штори над великими екранами і натиском кнопки примусивши стереопроектор ТВФ[1]сховатися під кафедру, він сів і глянув на клас, милуючись зосередженими . обличчями. Очевидно, лекція вдалася, хоч як важко було поєднати мале й велике, могутній злет людства й безодню його страждань у минулому, зворушливі швидкоплинні радощі окремих людей і грізні катастрофи держав.

Учитель знав — після мовчання посиплються запитання, тим допитливіші, чим сильніше зачепила молоду душу змальована ним історична картина. Чекаючи цих з.апитань, він намагався вгадати, що сьогодні найбільш зацікавило учнів, а що могло лишитися незрозумілим… Мабуть, психологія людей у важкі епохи переходу від нижчих суспільних форм до вищих, коли віра в благородство і чесність людини, в її світле майбутнє роз’їдалась нагромадженням брехні, безглуздої жорстокості . й страху. Сумніви надавали снаги борцям за перетворення світу або ж робили їх байдужими до всього, ледачими циніками. Інакше чим пояснити оті почварливі масові психози наприкінці ЕРС — Ери Роз’єднаного Світу, що призводили до знищення культури і винищення кращих? Модель ЕРЗ — Ери Рук, які Зустрілися — безмірно далека від усього, пов’язаного з історично напруженою нервозністю і страхами минулих часів…

Думки вчителя урвалися, коли з-за столиків у різних рядах одночасно підвелися дівчина і юнак, схожі.одне на одного манерою широко відкривати очі, від чого обоє мали здивований вигляд. Вони переглянулись, і юнак підняв руку долонею вгору — жест запитання.

— Чи правильно сказати, що весь історичний досвід стверджує неминучу перемогу вищих форм над нижчими як у розвитку природи, так і в зміні? — почав юнак.

— Правильно, Ларк, якщо виключити особливі збіги обставин, дуже рідкісні, як і все те, що виходить за межі великого діалектичного процесу усереднення, — відповів учитель.

— Наприклад, випадок із Зірдою, чиї мертві руїни поросли чорними маками? — запитала Пуна, витягуючись на весь невисокий зріст.

— Або інші, згодом відкриті планети, — додав учитель, — де є все для життя: голубе склепіння могутньої атмосфери, прозоре море й чисті річки, тепле світило. Але вітри перевівають мертві піски, і їх шум разом з шумом моря чи громовиці — єдині звуки, що порушують безгоміння неозорих пустель. Мисляче життя в дикій омані вбило себе і все живе, ледве доторкнувшись до могутності атома й космосу.

— Але ми вже заселили їх?