Голодні ігри частина 2 (У вогні)

Я здригнулась, подумавши про Пітину здатність примусити будь-кого повірити в будь-що. Щоб переконатись, я поглянула на Фінея — той уважно дивився на Піту.

— Ти віриш у це, Фінею? — запитала я.

— Схоже на правду. Я не знаю, в що мені вірити,— промовив він.— Біпере, невже це можливо? Отак узяти і скопіювати чийсь голос, а потім?..

— О так. Це навіть не дуже складно, Фінею. У нас діти вивчають цю технологію ще в школі,— сказав Біпер.

— Без сумніву, Піта має рацію. Вся країна обожнює меншу сестру Катніс. Якби її вбили, то підняли би повстання власноруч,— промовила Джоанна категорично.— А ніхто цього не хоче, правда?

Вона відкинула голову і загукала:

— Вся країна у вогні повстання! Такого точно нікому не треба!

В мене від 'приголомшення одвисла щелепа. Ніхто ніколи не зважувався на таке на Іграх. Безперечно, цього не пустять в ефір, виріжуть, змонтують по-новому. Але я чула те, що вона сказала, і ніколи більше не подумаю про неї, як думала раніше. Вона не отримає винагороди за цю добру справу, проте вона відчайдушна. Чи божевільна. Тим часом Джоанна підняла кілька мушель і рушила до джунглів.

— Я таки збираюся попити,— промовила вона.

Я не втрималась і схопила її руку.

— Не ходи туди. Там птахи...

Я згадала, що сойкотуни, мабуть, уже полетіли, але я й досі не хотіла, щоб хтось туди йшов. Навіть Джоанна.

— Мені не зможуть завдати болю. Я не така, як усі. На світі не зосталося нікого з тих, кого я любила,— промовила Джоанна і нетерпляче вивільнила руку. Коли вона принесла мені мушлю з водою, я мовчки взяла її, лише вдячно кивнувши, бо знала, що жаль у моєму голосі тільки розлютить її.

Поки Джоанна цідила воду та збирала мої стріли, а Фіней їй допомагав, Біпер бавився з дротом. Мені потрібно було привести себе до ладу, але я досі лежала в Пітиних обіймах — зовсім розклеїлася.

— Ким це вони катували Фінея? — запитав він.

— Якоюсь жінкою на ім’я Енні,— відповіла я.

— Напевно, Енні Креста,— припустив Піта.

— Хто-хто? — перепитала я.

— Енні Креста. Дівчина, замість якої зголосилася Магс. Енні перемогла на Іграх років п’ять тому,— пояснив Піта.

Отже, це було наступного літа по смерті мого батька, коли мені довелося годувати родину — тоді все моє життя було підпорядковане боротьбі з голодом.

— Я майже не пам’ятаю тих Ігор,— сказала я.— То був рік землетрусу?

— Ага. Енні збожеволіла, коли її партнеру по округу відтяли голову. Просто втекла і сховалася. Але землетрус проламав дамбу, і більшість арени затопило. Вона виграла, бо вміла плавати ліпше за всіх,— розповів Піта.

— Вона одужала? — запитала я.— Маю на увазі її душевний стан.

— Не знаю. Не пригадую, щоб я бачив її на наступних Іграх. Але цього року під час Жнив вона мала вигляд не зовсім здорової,— сказав Піта.

«То ось кого кохає Фіней,— подумала я.— Не тих знаменитих коханців із Капітолія. А бідолашну божевільну дівчину зі свого округа».

Гучні гарматні постріли привели нас на узбережжя. В зоні, яку ми визначили як зону з шостої до сьомої години, з’явився вертоліт. Металева лапа опускалася разів зо п’ять, виловлюючи шматки роздертого тіла. Неможливо було визначити, хто то. Хай що трапилось о шостій, знати цього я не хочу.

Піта накреслив на листку нову мапу, додавши напис «сойкотуни» у зоні від четвертої до п’ятої години, і просто написав «жах» у зоні, де вертоліт збирав трибута по шматочках. Ми вже знали всі небезпеки, які підстерігають нас сім годин із дванадцятьох. А від сойкотунів була навіть користь: тепер ми знову знали, де саме опинилися на циферблаті годинника арени.

Фіней сплів іще один кошик для води і сітку для риболовлі. Я швидко викупалась у морі та знову намастила на тіло мазь. А потім сиділа на березі й чистила рибу, якої наловив Фіней, і спостерігала, як сонце сідає за обрій. Яскравий місяць уже піднімався, розсіюючи на арену дивне ясне сяйво. Ми вже зібралися повечеряти сирою рибою, як зачулися звуки гімну. І на небі з’явились обличчя...

Кашеміра. Глянець. Вариста. Магс. Жінка з Округу 5. Морфліністка, яка врятувала Піті життя. Бласт. Чоловік з Округу 10.

Загинуло восьмеро. Плюс іще восьмеро за першу ніч. Дві третини трибутів відійшли в кращий світ за півтора дня. Мабуть, це новий рекорд Ігор.

— З нами не церемоняться,— промовила Джоанна.— Хто ще живий, крім нас п’ятьох і трибутів з Округу 2? — запитав Фіней.

— Чич,— відповів Піта без затримки. Либонь, він стежив за ним через те, що той був другом Геймітча.

На землю опустився парашут зі зв’язкою невеличких, на один укус, квадратних булочок.

— Це з вашого округу, правда, Біпере? — запитав Піта.

— Так, з Округу 3,— підтвердив той.— Скільки їх там?

Фіней заходився їх рахувати, обдивляючись кожну булочку, перш ніж скласти їх охайною пірамідкою. Не знаю, чому Фіней так носиться з хлібом, але він, здається, на хлібі схиблений.

— Двадцять чотири,— нарешті промовив він.

— Рівно дві дюжини,— зауважив Біпер.

— Двадцять чотири на всіх,— сказав Фіней.— Але як ми їх ділитимемо?

— Нехай кожен візьме по три, а ті, що доживуть до ранку, поділять решту,— запропонувала Джоанна.