Голодні ігри частина 2 (У вогні)

Я була приголомшена прямотою, ба навіть щирістю його мови. Ніби основною його турботою був добробут мешканців Панему, в той час як правдою тут і не пахло. Не знаю, як я наважилася промовити наступні свої слова:

— Мабуть, система дуже нестійка, якщо пригорща ягід здатна її зруйнувати.

Довгу мить президент вивчав мене. А потім просто відповів:

— Так, вона нестійка, але не в тому сенсі, який маєте на увазі ви.

Пролунав стукіт у двері, і президент підвів голову.

— Матір питає, чи не хочете ви чаю?

— Так. Я хочу чаю,— відповів президент.

Двері прочинилися ширше, на порозі стояла мама, тримаючи тацю з порцеляновим чайним сервізом, із яким вона приїхала на Скибу, коли вийшла заміж.

— Поставте тут, будь ласка.

Президент відсунув книжку на краєчок столу і показав на середину.

Мати поставила на стіл тацю — тут були чайник, чашки, вершки, цукор і тарілка з печивом, прикрашеним квіточками м’яких кольорів. Лише Піта вміє робити таку глазур.

— Який гостинний жест! Знаєте, люди часто забувають, що президентам також потрібно їсти,— мило промовив президент Снігоу.

Ну, бодай це дозволить матері трохи розслабитися.

— Може, принести вам щось іще? Я можу приготувати щось суттєвіше, якщо ви зголодніли,— запропонувала вона.

— Ні, дякую. Все чудово,— відповів президент, ясно лаючи зпозуміти. то вона вільна.

Мати кивнула, кинула на мене швидкий погляд і вийшла. Президент Снігоу налив дві чашки — собі й мені, в свою додав іще цукру та вершків, а потім довго розмішував чай. Я відчувала, що він уже сказав усе, що хотів, і тепер чекає на мою відповідь.

— Я не хотіла піднімати бунт,— промовила я.

— Я вам вірю. Та байдуже. У виборі гардероба ваш стиліст виявився пророком. Катніс Евердін, дівчино у вогні, ви кинули іскру, яка, якщо її занедбати, може розростися до пекельного вогню, що зруйнує Панем,— відказав він.

— То чому б вам просто не вбити мене? — випалила я.

— Публічно? — перепитав він.— Підлити палива у вогонь?

— Тоді влаштуйте нещасний випадок,— сказала я.

— І хто на це купиться? Тільки не той, хто дивився Ігри.

— Тоді просто скажіть, що мені робити, і я це зроблю,— буркнула я.

— Якби ж усе було так просто,— президент узяв печиво з квіточками і почав його роздивлятися.— Яке миле. Це ваша мати пекла?

— Це Піта.,

І вперше я відчула, що не можу витримати президен-тового пильного погляду.

Я простягла руку по чай, але швидко поставила чашку на місце — вона зацокотіла на тарілочці. Щоб приховати це, я миттю схопила печиво.

— Піта. І як там поживає ваше кохання на все життя? — спитав президент Снігоу.

— Добре,—^кивнула я.

— І коли ж саме він зрозумів ступінь вашої до нього байдужості? — не припиняв розпитувати мій візаві, зануривши печиво в чай.

— Я не байдужа до нього,— промовила я.

— Але не така вже й закохана, як змусили повірити всю країну,— провадив він.

— Як вам знати? — і далі опиралась я.

— Та вже знаю,— відповів президент.— І якби я був єдиною людиною, яка має сумніви щодо вашого кохання, не довелося б мені їхати в таку далечінь. А як там ваш красунчик кузен?

— Я не знаю... не знаю...— задихнулась я від обурення розмовою — обговоренням із президентом Снігоу моїх почуттів до двох найближчих мені людей.

— Не мовчіть, міс Евердін. От його я легко можу вбити, якщо ми з вами не дійдемо згоди. Ви не робите йому послуги, щезаючи з ним у лісі щонеділі.

Якщо президент знає про ліс, що ще може бути йому відомо? І звідки взагалі він про все дізнався? Чимало людей могло розбовкати, що ми з Гейлом по неділях полюємо. Після кожного полювання ми вертаємося з повними торбами дичини. Вже багато років поспіль. Але питання в тому, що, на думку президента, відбувається в лісах навколо Округу 12. Безперечно, там за нами не стежать. Чи стежать? Невже за нами пантрують повсякчас? Це неможливо. Принаймні людина не може стежити за нами. Мабуть, камери? Досі мені таке й на думку не спадало. Ліс завжди був нашим притулком, місцем, де Капітолій не в змозі нас дістати, де ми могли висловити все, що думаємо, і бути тими, хто ми є насправді. Принаймні до Ігор. Якщо після них за нами стежили, то що побачили? Хлопця і дівчину, які полюють і заодно висловлюють крамольні думки щодо Капітолія — так. Але не двох закоханих — а це, здається, і є козир президента Снігоу. Проте тут нам нічого не загрожує. Хіба що... хіба що...

Було одного разу. Все сталося швидко й неочікувано, але таки було.