Головатый (материал для истории Малороссии)

В свободное от посетителей и пиршеств время Головатый составлял церемониал, как должно войско встретить и принять царскую милость; тут же он докончил начатую им дорогою песню и, подобрав к ней голос, целый вечер заучал её «танцору Николе» и, удостоверяясь, что он уже её крепко помнит, отправил его с составленным церемониалом и другими препоручениями к кошевому, а Николе подтвердил выучить казаков петь сложенную им песню. Вот она:

«Ой, годі ж нам журитися*,

Пора перестати;

Дождалися от цариці

За службу заплати.

Дала хліб-с1ль і грамоту

за вірнії служби.

От тепер ми, миле браття,

Забудем всі нужди.

В Тамані жить, вірио служить,

Границю держати,

Рибу ловить, гор1лку пить,

Ще й будем багаті

Та вже ж можна женитися

I хліба робити;

А хто прийде із невірних,

То як врага бити.

Слава богу — і цариці!

А покой гетьману!

Злічили нам в серцях наших

Великую рану.

За здоров'я ж ми цариці

Помолимось богу;

Що вона нам указала

На Тамань дорогу!»[6]

Головатый выехал от отца и прибыл к войску. Церемониал был отлично устроен и произведен. Старшие чиновники, бывшие с Головатым, несли хлеб, от царицы пожалованный; меньшие сыновья Головатого, Афанасий и Юрий, сабли; за ними сам Головатый нёс высочайшую грамоту и солонку на блюде. После обыкновенного служения, молебствия и прочтения грамоты разделён был хлеб на части: одна оставлена для хранения в войсковой церкви, на память в роды родов; прочие же разделены были всем казакам, наличным и в откомандировках находящимся. Потом Головатый препоясал кошевого саблею, высочайше пожалованною, а сей Головатого ему назначенною. После чего началось пиршество при беспрестанном повторении песни: «Ой, годі ж нам журитися». Всё это подробно описано в «Московских ведомостях»* 1792 года, в сентябрьских или октябрьских нумерах.

Весною 1793 года началось переселение черноморцев в «обетованную» им землю, на Тамань, где и основан город, по прошению Головатого высочайше наименованный: Екатеринодар*.

В 1796 году часть войска черноморского была в персидском походе под начальством Головатого. В отсутствие его умер кошевой Захар Чепига, и император Павел I высочайше назначил кошевым Головатого; но, кажется, он не узнал о сей новой монаршей к нему милости: в январе 1797 заболел он горячкою, свирепствовавшею в тех местах, где находилась команда его. Он крепился, не ложился в постель и не снимал одежды. Продолжая заниматься делами, как бы и здоровый, он 26 января, чувствуя и говоря окружающим, что скоро умрёт, бумаги, следующие к отправлению на завтра, все отметил 27 числом. Так подписав и выставив 27 же число твёрдо и ясно на письме к отцу моему, сам того же 26 генваря, сидя в креслах и во всём мундире, скончался.

__________________________

Примітки

(Текст «Головатый» і розташовані нижче примітки до нього представлено за виданням: Г.Ф. Квітка-Основ'яненко. Зібрання творів у семи томах. Том сьомий. Київ, «Наукова думка», 1981.)

Головатый (материал для истории Малороссии).

Вперше надруковано в журн. «Отечественные записки», 1839, т. VI, розд. II, «Науки», с. 1-29, за підписом Грыцько Основьяненко.

Нарис написано на основі родинних спогадів і, можливо, також на підставі знайомства Г. Квітки-Основ'яненка із судовими справами, що стосувалися Семена Гаркуші (зберігаються в Державній бібліотеці СРСР ім. В.І. Леніна — фонд М. А. Маркевича — І.Л. Лукашевича — і в Центральному державному історичному архіві УРСР в м. Києві — фонд бібліотеки Київської тимчасової комісії). Ставлення Г.Ф. Квітки до С.І. Гаркуші різко розходилось із дворянсько-консервативними поглядами. Не випадково нарис письменника високо оцінив В.Г. Бєлінський, а Т.Г. Шевченко, захоплений нарисом, звернувся до Г.Ф. Квітки віршем «До Основ'яненка».

Увійшло до зібрання: Сочинения Фёдора Григоровича Квитки. Повести и рассказы Грыцька Основьяненка. Статьи исторические, т. III. Под ред. А. А. Потебни. Харьков, 1889, с. 3-34.

Автограф невідомий. Публікується за першодруком.

«Отечественные записки» — російський літературно-політичний журнал, виходив у Петербурзі 1820-1830, 1839-1884 рр. В 1839 р. його редактором-видавцем став А. Краєвський, який залучив до участі в журналі Г. Квітку-Основ'яненка. Літературно-критичний відділ щомісячника у 1839-1846 рр. очолював В. Бєлінський.

Головатий Антін Андрійович (пом. 1797 р.) — полковий старшина. Після зруйнування 1775 р. Запорізької Січі був військовим суддею Чорноморського козацького війська. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., у перському поході 1797 р.