Гості з греків

Щовечора до великого шовкового намету узурпатора приходили найближчі сановники, воєводи та інші знатні особи, потік яких не вщухав. Узурпатор щедро пригощав їх і вів заздалегідь обдумані розмови. Феодор слугував йому — брав на пробу їжу з кожної тарелі і пригублював з коленого келиха: Варда Фока боявся отрути. Узурпатор зовсім не пив вина, а тільки чисту джерельну воду, яку тримали для нього у прохолодних довгошиїх срібних посудинах, бо срібло надає воді живої, цілющої сили. Це тішило і в той же час бентежило Феодора. Тішило, бо сам не любив хмільного зілля, бентежило, бо сп’янілий не панує над собою і втрачає пильність. А мав брати на пробу все — і воду, і вино.

Все сталося так, як передбачив великий логофет.

З купкою вищих чинів служилої знаті, яких протоспафарій схилив до зради, Агафій Італ перебіг на бік узурпатора тієї ж ночі, коли до нього заявився на доброму коні, в легких, але надійних обладунках, при мечі і щиті не гінець, а воїн. Перебіг під самий ранок, коли непоборний сон клепить очі навіть у нічних вартових. Клепить, протоспафарій це знав, хоч солдати й примудрялися дрімати на посту, стоячи, мов коні.

На подив Феодора, протоспафарій не зламав на листі печаток, отже, й не прочитав його, натомість довго і ретельно розпитував посланця: хто йому листа дав, кого він знає, кого бачив, що писалося у тому листі. На все Феодор відповідав коротко:

— Не знаю, пане.

Він справді не знав, і в його відповідях виразно бриніла щирість. На останнє запитання він відповів, як було домовлено:

— Мій господарю, єдине, що я знаю, це те, що славний купець Ахмед-ібн-Арслан разом з листом дарує мене.

— Ти раб?

— Колись був купленим рабом, ще в дитинстві. Але добродій Ахмед-ібн-Арслан навчив мене військовій справі і причислив до своєї особистої варти. Тепер — слугуватиму тобі, — Феодор низько, рукою до землі, схилився.

Протоспафарій посивів у походах, був досвідченим воїном, і його прикро вразило напівцивільне безладдя, що панувало у стані Варди Фоки, напівцивільне, бо люди були при зброї, отаборилися у військових наметах, а заснували недоладний триб життя чужоземних переселенців, яких імператор ще не наділив землями.

Не було ладу серед воїнства Варди Фоки: узурпатори завжди щедрі й поблажливі до своїх вояків, щоб не перебігли до ворога, не покинули своїх дек…

Щемно стало протоспафарію від того огидного для старого солдата видовиська, ворухнувся в душі сумнів — чи вірно вчинив, зрадивши василевса, але пригасив той розпачливий сумнів, бо вже не було у нього назад вороття. Навпаки, намагався себе заспокоїти, бо навіть на око військо Варди Фоки було втричі більше, аніж у Василія. Агафію Італові міг би дещо розтлумачити Феодор — наприклад, звідки і для чого останнього місяця в таборі узурпатора раптом побільшало напрочуд дешевого, але міцного вина, — та він, зрозуміло, не зронив і словечка.

Перебіжчики чекали, поки покличе їх василевс, та Варда Фока сам приїхав до них кінно, в оточенні молодих протоколістів — ад’ютантів з багатих сімейств, що навчалися при імператорові ратної науки. Захоплено дивився на нього Феодор, з тим скромним і невибагливим захопленням, яке тішить саме видовище обожнюваної людини.

Помітив той погляд вродливого, свіжого на обличчя юнака Варда Фока, і світло стало йому на серці, бо серед свого почту бачив тільки понурі або хитрі, стримано холодні або жадібні очі — очі пихатих вельмож, рівних йому походженням, сановитих інтриганів, лютих до усе вищих чинів кар’єристів і навік уражених блиском імператорського золота шахраїв. Знав їм усім ціну і не вірив нікому. А тому чисті, щирі очі юнака огорнули його теплою блакиттю.

— Хто цей хлопчина? — запитав протоспафарія, беручи у нього листа.

— Охоронник купця Ахмеда-ібн-Арслана, подарований мені, о сонцесяйний, — відповів Агафій Італ.

— Гарний дарунок — вартий маєтку, — сказав імператор.

— Якщо до вподоби, візьми його собі, о даруючий ласку.

— Маєш маєток!

Агафій Італ вдячно схилився, а Варда Фока зламав печатки і розгорнув листа. Він читав його, і обличчя у нього світлішало — мав уже другу на цей ранок радість.

— Наші друзі із західних земель, — піднявши вгору листа, гукнув до всіх, — зібрали велике допоміжне військо! Зараз у Фессалоніках вони сідають на кораблі!

— Слава василевсові Варді Першому! — вмить рознесли його радість по всьому табору.

Василеве під’їхав конем до протоспафарія і запитав:

— Агафію, скажи мені, з якого це часу підлеглі дарують імператорові його ж таки власність?

— Не розумію, о наймудріший…

Василевс пояснив:

— Тут сказано: юнака дарують тому, кому адресовано листа…

Протоспафарій зблід. Феодор насторожився.

— Спокій, Агафію, не потерпай даремно. Ти дарував од щирого серця і матимеш маєток, як було обіцяно… Після перемоги!