Гробниця

— Не більше, ніж Джейн Сеймур із фільму «Живи сам і дай померти іншим», — спробувала пожартувати вона. — тільки й того.

— А, це ви про пасьянс, — сказав Джуліан, злегка піднявши брови.

Мередіт спокійно витримала його запитальний погляд і промовчала.

— Особисто мене, — провадив він, — дуже приваблює історія карт Таро, хоча я ні на мить не припускаю, що віщування за картами — це той спосіб, у який треба планувати своє Життя.

Які ж у них із Холом схожі голоси, — подумала Мередіт. Вони мали ту саму звичку заокруглювати слова так, наче кожне з них мало в собі виняткове смислове навантаження. Головна ж розбіжність полягала в тому, ідо Хол казав те, що думав, і виставляв свої емоції напоказ, а Джуліан навпаки — завжди висловлювався іронічно та глузливо. Ба навіть саркастично. Вона з надією поглянула на двері, але ті й не думали розчинятися.

— А ви знаєте принципи віщування за картами Таро, міс Мартін?

— Зовсім небагато, — відповіла вона, намагаючись не розвивати теми.

— Невже? А з розмови зі своїм племінником я дістав враження, що вам це цікаво. Він начебто казав мені, що тема карт Таро виникла сьогодні підчас вашої поїздки до Рен-ле-Шато. — Джуліан стенув плечима. — Мабуть, я неправильно його зрозумів.

Мередіт швидко попорпалась у пам’яті. Дійсно, Таро ніколи не йшли їй із голови, але вона не пригадувала, щоб говорила на цю тему з Холом. Джуліан і досі не зводив з неї очей, і в його погляді відчувався погано прихований виклик.

Нарешті, Мередіт мимоволі довелося відповідати — просто для того, щоб порушити незручну тишу.

— Наскільки я розумію, основна ідея тут така: навіть якщо розкладати карти буцімто навмання, то все одно в такий спосіб стають зримими невидимі зв’язки.

Джуліан здивовано підняв брови.

— Добре сказано. — Проте й досі не зводив з неї уважного погляду. — А вам коли-небудь ворожили на картах, міс Мартін?

Вона мимоволі нервово хихикнула.

— Чому ви питаєте?

Він знову підняв брови.

— Просто цікаво — і все.

Мередіт гнівно блиснула на Джуліана очима, розлютившись на нього за те, що він ставить її в прикре становище, а на себе за те, що дозволила йому це робити.

Цієї миті їй на плече лягла рука. Мередіт аж підскочила від несподіванки й стривожено озирнулась, але цього разу то був дійсно Хол. Він стояв, усміхаючись їй.

— Вибач, — сказав він, — я не хотів тебе налякати.

Хол кивнув дядькові й сів у вільне крісло напроти Мередіт. Потім узяв пляшку з цеберка й налив собі вина.

— Ми якраз говорили про карти Таро, — пояснив Джуліан.

— Справді? — спитав Хол, глипнувши на Мередіт, а потім на дядька. — І що ж саме ви обговорювали?

Мередіт поглянула Холу у вічі й прочитала його думки. Серце її занило. Вона не хотіла втягуватись у розмову про Таро, але відчула, що Холові кортить відволікти дядька від розпитувань про його візит до комісаріату.

— Я просто спитав міс Мартін, чи не ворожили їй на картах Таро, — пояснив Джуліан. — І вона саме збиралася мені відповісти.

Мередіт зиркнула на Хола, потім на Джуліана та збагнула, що коли цієї ж секунди не вигадає якусь іншу тему, їй справді доведеться відповідати на запитання Джуліана.

— Мені дійсно ворожили, — зрештою відповіла вона, намагаючись зробити так, щоб її відповідь прозвучала банально й не викликала подальшої цікавості. — Це було в Парижі, два дні тому. Уперше й, сподіваюся, востаннє.

— Це стало для вас чимось незвичним, міс Мартін?

— Звісно, це було досить цікаво. А ви, містере Лоуренс? Вам коли-небудь ворожили на картах?

— Будь ласка, кличте мене Джуліаном, — попрохав він. Мередіт здалося, що в його погляді на мить промайнуло здивування. Подив упереміш із чимось іще. Може, він здивувався й насторожився?

— Та ні, не ворожили, — нарешті відповів Джуліан. Це не для мене, хоча зізнаюся: мене справді цікавить певний символізм, закладений у картах Таро.

Мередіт знервовано напружилась — її здогадки справдились. Це була не просто розмова, аби потеревенити. Його цікавило дещо цілком конкретне. Вона ще раз зробила великий ковток вина й надала своєму обличчю виразу невимушеності й легкої байдужості.

— Символізм?

— Ну, наприклад, символізм чисел, — пояснив він.

— Я вже казала, ідо це для мене наче китайська грамота.

Джуліан засунув руку в кишеню. Мередіт напружилась. Іще бракувало, щоб він зараз виклав на стіл колоду Таро! Це було б уже занадто. Він спіймав її погляд, немов здогадуючись, про що вона зараз думає, — і видобув із кишені пачку цигарок «Голуаз» і запальничку.

— Палитимете, міс Мартін? — спитав він, пропонуючи їй пачку. — Хоча, боюся, тут палити заборонено. Тільки надворі.

Розлютившись від того, що її так дешево налякали, а ще більше — від того, що вона не змогла цього приховати, Мередіт похитала головою.

— Я не палю.

— І слушно чините, — зазначив Джуліан. Поклавши пачку на стіл, а запальничку зверху пачки, він продовжив розмову: — Наприклад, дуже цікавим є числовий символізм у церкві в Рен-ле-Шато.

Мередіт глянула на Хола, сподіваючись, що той щось скаже, але він мовчав, утупившись в одну точку перед собою.

— Хіба? А я й не помітила.