Гробниця

Мередіт поринула в спогади, і вони повели її знайомими стежками. Вона стала пригадувати все, що привело її в цю залу. Три роки вона досліджувала, шукала фактаж, перевіряла кілька разів, намагаючись скласти докупи й припасувати один до одного фрагменти біографії Леоні й водночас намагаючись закінчити та представити в остаточній версії біографію Дебюссі. Їй так і не вдалося дізнатися, чи приїздила Ліллі Дебюссі до Рен-ле-Бена, але ці дві історії зіткнулись і переплелися майже на самому початку, до того ж у навдивовижу захопливий спосіб. Вона розвідала, що Верньє та Дебюссі були сусідами по вулиці Рю де Берлін у Парижі. А коли Мередіт відвідувала могилу Дебюссі на цвинтарі Семетьєр де Пассі в шістнадцятому окрузі, де також були поховані Мане й Морісо, Форе та Андре Мессажер, то у віддаленому куточку під деревами вона знайшла могилу Маргарити Верньє.

Наступного року побувавши з Холом у Парижі, Мередіт. відвідала цвинтар і поклала квіти на її могилу.

Відразу ж після завершення біографії Дебюссі навесні 2008 року, вона ввесь свій час і зусилля зосередила на дослідженні історії Домен де ля Кад і того, як її родина емігрувала з Франції до Америки.

Почала вона з Леоні. Що більше Мередіт читала про Рен-ле-Бен та численні теорії стосовно панотця Соньєра й Рен-ле-Шато, то переконанішою ставала вона в слушності припущення Хола, що все це було частиною димової завіси, призначеної відволікти увагу від того, що сталось у Домен де ля Кад. У неї склалося враження, що три трупи, знайдені в 1950-х роках у саду коло будинку панотця Соньєра в Рен-ле-Шато, стосувалися подій 31 жовтня 1897 року в маєтку Домен де ля Кад.

У Мередіт виникла здогадка, що одне з тіл належало Віктору Константу, чоловікові, котрий убив Анатоля та Маргариту Верньє. Офіційні папери свідчили, що Констант утік до Іспанії, де лікувався в різних клініках від сифілісу третьої стадії, але восени 1897 року повернувся до Франції. Друге тіло могло належати слузі Константа, котрий, як було відомо, був серед натовпу, що вчинив напад на Домен де ля Кад. Пояснити, ким був третій, виявилося набагато важче. Ця особа була не більше за чотири фути заввишки й мала ненормально довгі руки та викривлений хребет.

Іще однією подією, яка привернула увагу Мередіт, було вбивство кюре Антуана Желіса з Кустосси, яке сталося тієї самої ночі — на 31 жовтня 1897 року. Желіс був відлюдником. На перший погляд, його смерть не мала стосунку до подій у маєтку Домен де ля Кад, хіба що в збігу дат. Спочатку священика вдарили вугільними щипцями, а потім зарубали сокирою, що зазвичай лежала біля каміна в його помешканні. Газета «Кур’єр д’Од» повідомляла, що на голові нещасного нарахували чотирнадцять ран і численні проломи черепа.

То було вкрай жорстоке та явно невмотивоване вбивство. Зловмисників так і не знайшли. Усі тогочасні місцеві газети описували цю історію та її подробиці приблизно однаково. Розправившись зі старим священиком, убивці поклали його на стіл, а руки схрестили на грудях. Вони також перерили увесь будинок і зламали сейф, хоча племінниця кюре Желіса, котра за ним доглядала, сказала, що сейф однаково був порожній. Схоже, з будинку не забрали нічого.

Та попорпавшись ретельніше, Мередіт з’ясувала дві деталі, що крилися в одному з газетних репортажів. Перша полягала в тому, що ввечері напередодні Гелловіну дім священика в Кустоссі відвідала дівчина, за описами схожа на А еоні Вернье. Було знайдено записку, яку вона лишила. А друга деталь полягала в тому, що між пальців лівої руки вбитого була встромлена карта Таро.

Карта XV: Диявол.

Коли Мередіт про це прочитала й згадала, що сталося на руїнах гробниці, їй здалося, що вона все зрозуміла. Диявол, через свого слугу Асмодея, забрав те, що йому належало.

А питання про те, хто ж поклав оригінал колоди в скриньку Леоні та закопав її в пересохлому річищі, так і лишилося без відповіді. У душі Мередіт хотіла, щоб то був ЛуТ-Анатоль, котрий під покровом ночі проник на територію маєтку та повернув карти на їхнє місце на спомин про свою тітку. Утім, розум підказував їй, що то, скоріш за все, був чоловік на ім’я Одрік Беяр, чию роль у цій історії вона й досі не змогла належним чином пояснити.

Знайти генеалогічну інформацію було набагато простіше.

За сприяння однієї працьовитої та тямущої жінки з мерії Рен-ле-Бена, протягом літа й ранньої осені Мередіт спромоглася скласти докупи біографію Луї-Анатоля. Син Анатоля й Ізольди виріс під опікою Одріка Беяра в маленькому селі в горах Сабарте, яке називалося Лос-Серес. Після смерті Леоні Луї-Анатоль так і не повернувся до Домен де ля Кад, і маєток занепав. Мередіт припустила, що опікун Луї-Анатоля був батьком, а може, й дідом того Одріка С. Беяра, котрий написав книжку «Дияволи, злі духи та привиди гірської місцевості».