У кожному разі, як виявилося, у «Змові» Гайдріх як персонаж не вперше з’являється на екрані, адже не минуло й року після замаху, як 1943-го Фріц Ланґ за сценарієм Бертольда Брехта зняв пропагандистський фільм «Кати помирають також». Події, зображені в ньому, цілковито вигадані (Ланґ, звісно, не знав, як усе відбувалося насправді, а якщо й знав, то, певна річ, не ризикував розголошувати), але сюжет фільму доволі цікавий. Гайдріха вбиває лікар, учасник чеського Опору, що потім ховається в дівчини, батька якої, університетського викладача, разом з іншими окупанти беруть у заручники і погрожують їх стратити, якщо вбивця Гайдріха не з’явиться. Розв’язка, зображена з неймовірною драматичністю (без сумніву, відчувається рука Брехта), настає, коли Опору вдається перекинути провину на зрадника-колабораціоніста, смертю якого закінчується вся історія і цей фільм. Насправді ж ані партизани, ані чеське населення так легко не відбулися.
Фріц Ланґ вирішив зобразити Гайдріха досить грубо і, щоб підкреслити його жорстокість і розпусність, показав нациста жінкоподібним збоченцем, цілковитим виродком, що повсякчас крутить у руках хлист. Реальний Гайдріх справді мав недобру славу статевого збоченця, і він справді говорив писклявим фальцетом, що не відповідав образу, але його бундючливість, жорстокість і бездоганне арійське обличчя не мали нічого спільного з тим, що показано в цьому фільмі. Правду сказати, якщо вам хочеться побачити когось, більше схожого на Гайдріха, краще перегляньте «Диктатора» Чарлі Чапліна. У цьому фільмі Гінкель — диктатор — має двох посіпак: один — здоровенний самовдоволений гладун, вочевидь списаний із Ґерінґа, і другий — високий і худий, куди більш підступний, холоднокровний і непохитний. Це не Гіммлер, невисокий миршавий вусань, грубий і неотесаний, це, скоріше, його права рука, Гайдріх, дуже небезпечна людина.
Укотре вже я повернувся до Праги. У товаристві ще однієї дівчини, чарівної Наташі (попри своє ім’я, француженки — доньки комуністів, як і всі ми), я знову пішов до крипти. Першого разу, коли ми прийшли, музей виявився зачиненим через національне свято, але я побачив напроти церкви те, чого не помічав раніше: бар, що називався «У десантників». Усередині бару стіни обвішані й обклеєні фотографіями, документами, малюнками й плакатами, що стосувалися цієї історії. У глибині залу, на стіні, намальована величезна карта Великої Британії, на якій цятками позначено військові бази, де бійці диверсійних груп чеської армії у вигнанні готувалися до завдання. Ми з Наташею випили в барі по пиву.
Наступного дня ми повернулися до музею, коли він працював, і я показав крипту Наташі, а вона зробила кілька знімків на моє прохання. У вестибюлі демонстрували короткий фільм про замах. Я спробував занотувати в пам’яті місце, де сталися ті драматичні події, щоб навідатися туди, але виявилося, що це доволі далеко від середмістя, аж на околиці Праги. Назви вулиць змінилися, і через це мені ледве вдалося точно визначити місце нападу на Гайдріха. На виході з крипти я прихопив двомовну рекламку з анонсом виставки, яка чеською називалася «Atentát», а англійською «Assassination»[2]
. Поміж двома заголовками була світлина: Гайдріх, оточений німецькими офіційними особами, серед яких і його права рука, судетський німець Карл Герман Франк. Усі в парадній формі йдуть сходами, стіни вздовж яких оббиті шалівкою. На лобі Гайдріха — червона цятка мішені. Виставка мала відбутися в Музеї армії, неподалік станції метро «Флоренц», але ніде не було зазначено дати (лише розклад роботи музею). Ми поїхали туди того самого дня.Коли зайшли до музею, нас зустріла маленька літня пані й відразу оточила неабиякою турботою: здається, вона дуже зраділа відвідувачам і запросила нас оглянути всі експозиції. Але мене цікавила тільки одна зала, і я показав пані, яка саме: та, біля входу до якої велетенська вивіска з пап’є-маше, схожа на афішу голлівудського фільму жахів, повідомляла, що тут відбувається виставка, присвячена Гайдріхові. Я не зрозумів, чи була вона постійною, чи ні. Хай там як, а вхід туди був безплатний, як і загалом до музею. Пані, поцікавившись, звідки ми, видала брошурки англійською мовою (дуже засмутившись тим, що, окрім англійської, може запропонувати хіба ще тільки німецьку).