Читаем Ялинка полностью

Вони вертались додому не такi вже параднi. Лакерованi чоботи батька покривав пил, рукав мундира був в глинi. На новенькiй гiмназичнiй шинелi проти колiна зеленiла трав'яна пляма, а один гудзик жалiбно висiв на чорнiй нитцi. Бiла коняка, ще бiлiша тепер, на сонцi, трюхала сумно на трьох ногах. Карпо Петрович не дивився на неї. Сидiв, одвернувшись од Дорi, i тупо думав. Вiн бажав Дорi добра, а замiсть того дiстав невдячнiсть. Синова лайка горiла у ньому, наче вiн на живому випiк її. "Хулiган… оселедець…" I хто? Кiстка од його костi i кров од кровi.

Карпо Петрович намагався думать про iнше. Хотiв себе запевнити, що у нього були важнiшi справи, над якими треба подумать. Тепер губернатор напевне вижене з служби, а директор виключить Дорю. З холодком в серцi вiн чiплявся за тi неприємнi думки, уявляв губернаторський гнiв, свої благання, гугнявий директорiв голос: "Нам протестантiв не треба…" - i чув одночасно, як щось йому заважає, немов камiнчик, що попав в чобiт. Отут, пiд боком, сидiла його власна дитина, замкнувши ворожнечу у серцi, з якимсь правом на батька, на його вчинки, i судила, наче чуже, а їй треба було давати одповiдь. Фу-ти, ну-ти!.. Се його дратувало. Не мiг же вiн, батько i полiцейський чиновник, якого боялись навiть дорослi, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем. I вiн знову уперто чiплявся за всякi дрiбницi, за розмови з начальством, за неминучi сльози Сусанни i навiть за скалiчену ногу коняки - "Не пiдкував, стерво…", - аби лиш засипать i заглушити те пекуче i непокiрне, що мулило всерединi, наче гострий камiнчик…

А Доря, опустившись та впiрнувши в тяжку шинелю, тихо схлипував внутрiшнiм плачем. Перед його очима все ще гойдалась чорна фiгура. Раз в один бiк, раз в другий… "Чекай, - думав вiн гiрко про батька, - будеш ти знати, як я тобi повiшусь… Заберусь на горище, здiйму свiй пояс, i нiхто не побачить…" Йому стало жалко себе. А може б, краще забити Якима? Прийде Яким до них на кухню i, як звичайно, засне на лавi. Тодi Доря вiзьме тихенько ножа, наточить… або нi, краще сокиру - i одрубає Якимовi голову по самi плечi

Маленька пташка уперто лiтала над головою в Дорi. То пiдiймалась, то опускалася з писком i з дрiбним трiпотiнням коротких крил. Вiн зацiкавився нею i довго стежив за її летом. Але раптом згадав свої iменини i легку руку, що так нiжно гладила його по головцi, - i знову тихо заплакав.

"Будеш ти знати… ах, будеш ти знати, як я тобi повiшусь…"

Крiзь теплi сльози, важкi i великi, в яких все розпливалось, невиразно мелькали верби i телеграфнi стовпи. Вони одривалися од землi, пiдiймалися вгору i тихо гойдались… Раз в один бiк, раз в другий…


Сiчень 1912, Капр


This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

02.07.2008

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука / Проза