Ярмарок суєти

Якщо Ребека Шарп у душі й вирішила здобути цього огрядного чепуруна, то я, шановні дами, думаю, що ми всі маємо права судити її за це. Бо хоч загалом тендітна створіння великодушно і з належною скромністю доручають своїм матерям ловити для них нареченого, згадаймо, що міс Шарп не має ніжної матінки, яка влаштувала б для неї цю делікатну справу і коли вона сама не подбає про чоловіка, то в цілому світі не знайдеться нікого, хто б їй допоміг. Що змушує молодих дівчат «виходити на люди», як не шляхетне прагнення одружитися? Що гонить їх натовпом на різні курорти? Чому вони танцюють до п’ятої години ранку протягом довгого сезону? Що силує їх трудитися над фортепіанними сонатами й розучувати кілька пісеньок у модного вчителя по гінеї за лекцію або грати на арфі, якщо вони мають гарні руки й зграбненькі ліктики, чи носити яскраво-зелені капелюшки з перами, наче мисливці-лучники, як не бажання вполювати тими своїми вбивчими луками й стрілами молодика, в якого вони націлились? Що змушує шановних батьків згортати килими, перевертати догори цілий дім і втрачати п’ятипу річного прибутну на прохані вечори й охолоджене шампанське? Може, щира любов до ближнього й природне, щире бажання старих подивитися, як танцює та веселиться молодь? Якби ж то! Вони хочуть видати заміж своїх дочок. І так само як простодушна місіс Седлі в глибині свого ніжного серця вже склала собі з десяток різних планів, щодо влаштування своєї Емілії, так і наша люба, але позбавлена опіки Ребека вирішила зробити все, щоб знайти собі чоловіка, який їй був дужче потрібний, ніж товаришці. Вона мала буйну уяву, а крім того, читала «Казки Тисячі й однієї ночі» та «Географію Гютрі», тому, одягаючись до обіду і знаючи від Емілії, що її брат дуже багатий, вже почала будувати собі розкішний повітряний замок, в якому вона б володарювала, а чоловік десь мрів на задньому плані (Ребека ще не бачила Джозефа, тому не могла чітко собі його уявити) ; вона вбиралася в безліч шалей, капелюшків, прикрашала себе діамантовими намистами і під звуки маршу з «Синьої бороди» сідала на слона, щоб їхати з урочистим візитом до Великого Могола. Солодкі мрії Альпашара! Снувати вас — це щасливий привілей юності, скільки юних істот віддавалися таким чарівним мріям ще де Ребеки!-Джозеф Седлі був на дванадцять років старший за свою сестру Емілію. Він займав цивільну посаду в Ост-Індській компанії, і на той час, про який ми розповідаємо, був записаний у Бенгальському

Розділі Ост-індійського довідника як вбирач податків у Воглі-Уолагу — а всім відомо, що це почесне і прибуткове місце. Якщо читач хоче дізнатися, до яких іще посад дослужився Джозеф у тій компанії, ми відсилаємо його до цього самого довідника.

Воглі-Уолаг розташований у відлюдній, мальовничій, зарослій джунглями болотистій місцевості, куди приїздили полювати на бекасів і де досить часто можна буде сполохати й тигра. До Ремганджа, де містився суд, було звідти тільки сорок миль, а за тридцять миль далі розташувався кавалерійський полк — так писав Джозеф батькам додому з приводу своєї посади. Він прожив у тому чарівному закутку років вісім зовсім самітний, не бачивши жодної християнської душі, зa винятком двох разів на рік, коли туди з’являвся військовий загін, щоб відвезти до Калькутти прибутки, які Джозеф устигав зібрати.

На щастя, саме тоді він нажив якусь хворобу печінки, повернувся лікувати її де Європи, і з цієї нагоди вточив себе на батьківщині великим комфортом, і віддався різним розвагам. У Лондоні він не мешкав з батьками, а мав власну квартиру, як і годиться неодруженому гуляці. До від’їзду в Індію Джозеф був надто молодий, щоб брати участь у столичних розвагах, тому, вернувшись, він поринув у них з головою: катався в Арку власною каретою, обідав у модник тавернах (бо «Східний клуб» ще не був створений), учащав до театрів згідно з тогочасною модою або з’являвся в опері, старанно вичепурившись у вузькі панталони й трикутний капелюх.

Повернувшись потім до індії, і взагалі до кінця своїх днів Джозеф любив захоплено розповідати про ту пору свого життя, натякаючи, що він і Бруммель були тоді найпершими гуляками. Та насправді він був у Лондоні такий же самітний, як і в джунглях свого Боглі-Уолага. Він не знав у столиці жодної душі, і якби не лікар і товариство синіх таблеток та болі печінки, він би загинув із самоти.