Ярмарок суєти

Ця її нехитра мова означала тільки те, що Доббін був Джорджевим товаришем і захисником. Серед моїх однополчан немає кращого товариша й офіцера,— сказав Осборн,— хоч, звичайно, він. не Адоніс.— І лейтенант простодушно глянув на себе в дзеркало, але, помітивши, що міс Шарп зацікавлено стежить за ним, ледь почервонів.

А Ребека подумала: «Ah, mon beau monsieur! Здається, я тебе розкусила».

Хитра лисиця!-Увечері, коли Емілія, співаючи, мов жайворонок, квітуча, як троянда, убігла підстрибом до вітальні в білій мусліновій сукні, яка мала завоювати Воксгол, назустріч їй ступив дуже високий, незграбний чоловік з великими руками й ногами, з великими відстовбурченими вухами, з, коротко обстриженим чорним чубом, у погано скроєному мундирі зі шнурами і з трикутним капелюхом, які тоді носили, і вклонився так незграбно, що ніхто в світі гірше не зміг би вклонитися.

Це був не хто інший, як капітан Вільям Доббін 1 піхотного полку його Величності, який через жовту лихоманку повернувся з Вест-Індії, куди військова фортуна закинула його полк, тим часом як багато його хоробрих товаришів пожинали славу на Піренейському півострові.

Приїхавши, він постукав так легенько й несміливо, що дами нагорі не почули його, а то, будьте певні, міс Емілія нізащо не зважилася б убігти до вітальні співаючи. її ніжний, дзвінкий голосок проник у саме серце капітана і, так би мовити, звив собі там гніздечко. Коли вона простягла йому руку, він, перше ніж потиснути її, на мить спинився й подумав:-«Та невже це та сама дівчинка, яку я ще так недавно бачив у рожевій сукенці? Того вечора, коли перекинув чашку з пуншем, якраз після наказу про моє призначення? Чи це та дівчинка, яку Джордж Осборн називав своєю нареченою? Яка ж вона стала квітуча красуня і який скарб дістався тому пройдисвітові!»-Усе це промайнуло у нього в голові, поки він устиг потиснути Емілії ручку і впустити при цьому свого капелюха. Хоч Доббінова історія, відколи він залишив школу і аж до цієї хвилини, коли ми маємо приємність знов його зустріти, й не описана докладно, я, проте, думаю, що кмітливий читач досить чітко уявив собі її з розмов на попередніх сторінках.

Старий Доббін, нікчемний бакалійник, став Олдерменом Доббіном; а Олдермен Доббін — полковником легкої кавалерії Сіті, яка на той час палала войовничим бажанням відбити французьку навалу. Корпус полковника Доббіна, в якому старий Осборн був тільки непомітним капралом, вшанували своїм оглядом сам монарх та герцог Йоркський, і полковникові й олдерменові надали дворянство. Його син вступив до армії, а скоро в той самий полк потрапив і молодий Осборн. Вони служили у Вест-Індії і в Канаді. їхній полк щойно повернувся на батьківщину, і Доббін ставився до Джорджа Осборна так само щиро й великодушно, як і тоді, коли вони були школярами.

І ось браві вояки сіли обідати. Розмова точилася про війну і славу, про Боні, про лорда Веллінгтона і про останні новини в «Газеті». В ті славетні дні кожен номер «Газети» повідомляв про якусь перемогу; обидва наші сміливці прагнули побачити свої прізвища в списку відважних і проклинали свою нещасну долю, що загнала їх до полку, який не мав нагоди здобути славу. Ребеку Шарп захоплювали ті палкі розмови, а Емілія не могла їх слухати, тремтіла й мало не вмлівала.

Джоз розповів кілька своїх мисливських пригод і цього разу довів до кінця історію про міс Катлер та хірурга Ланса. Він пригощав Ре-беку всім, що було на столі, та й сам добряче наминав і не забував про вино. Коли жінки підвелися, щоб перейти до вітальні, він з убивчою грацією кинувся відчиняти їм двері, а вернувшись до столу, почав чарка за чаркою наливати собі бордо і з нервовою квапливістю пити.

Ну й жлуктить! — прошепотів Осборн Доббінові.

Так вони досиділи до того часу, коли приїхала карета, щоб везти їх у Воксгол.

Розділ VI

ВОКСГОЛ

Я знаю, що мелодія, яку я награю на своїй дудочці, дужо простенька (хоч зараз буде кілька приголомшливих Розділів), та хай ласкавий читач не забуває, що ми тепер ведемо мову тільки про родину біржового маклера на Рассел-сквер, а в тій родині гуляють, снідають, обідають, розмовляють і кохаються так, як усюди в звичайному житті, і те їхнє кохання не позначене ні якоюсь непомірною пристрастю, ні якимись незвичайними пригодами. Справи стоять ось як: Осборн, закоханий в Емілію, запросив на обід і у Воксгол також свого давнього приятеля Джоз Седлі закоханий у Ребеку. Чи він одружиться з нею? Ось яка тема нас тепер найдужче цікавить.