Читаем Ілюзії полностью

Ілюзії

1. I прийшов на землю Учитель,що народився на святих просторах Iндiаний зростав на таємничих пагорбахна схiд вiд Форт-Уейна.2. Учитель пiзнавав цей свiту громадськiй школi Iндiани,а коли пiдрiс, опанував професiюавтомобiльного механiка.3. А втiм, Учитель мав знанняi з iнших рук, i з iнших шкiл,i також iз попереднiх своїх життiв.Вiн пам’ятав про це, i та пам’ятьробила його мудрим i сильним,i люди вiдчували його силуй приходили до нього за порадою.4. Учитель вiрив у свiй хистдопомагати й собi i всьому людству,а що вiн вiрив сам, то й iншiбачили його силу i приходили до ньогоз надiєю загоїти свої недугита позбутись життєвих злигоднiв.5. Вiрив Учитель, що кожна людина має праводумати про себе як про сина божого,щиро вiрив, що саме так i є, отожу майстернях та гаражах, де вiн працював,завжди товпилися тi, хто прагнувйого науки та дотику його руки,а на вулицях чекали юрби тих, хто сподiвався,що, коли вiн їх минатиме, на них впаде його тiньi життя їхнє одразу змiниться.6. День крiзь день майстри та власники майстереньплекали надiю, що Учитель покине свiй iнструментi подасться геть, бо юрмились навколо ньоготакi гурти людей, якi не залишали нi йому,нi iншим механiкам мiсцядля лагодження автомобiлiв.7. Врештi, так i сталося: подавсь вiн поза мiсто,i почали називати його Месiєю i чудотворцем;а що всi у це вiрили, то так воно й було.8. Коли пiд час його розмови з людьми налiтала буря,на голови слухачiв не падало жодної краплини;i останнiй у натовпi чув його слова так же ясно,як i перший, незважаючи на блискавки чи грiм у небесах.I вiн завжди повiдав людям притчi.9. I сказав вiн їм: «У кожному з нас закладеносилу нашої згоди бути здоровими чи хворими,багатими чи бiдними, вiльними чи рабами.Ми самi господарюємо цим, а не хто iнший».10. I озвавсь один фабричний робiтник: «Легко вам говорити,Учителю, бо ви маєте дороговказ, а ми — нi,i ви не мусите так тяжко працювати, як мусимо ми.Людинi конче треба працювати, аби здобуватиу цьому свiтi хлiб свiй насущний».11. I правив Учитель у вiдповiдь:«Колись давно на днi кришталево чистої рiчкиiснувало поселення живих iстот.12. Мовчки сунула могутня течiя над усiма ними —молодими й старими, праведними й грiшними,линула течiя призначеним їй шляхом,знаючи лише своє кришталево прозоре «я».13. Кожна з iстот у свiй власний спосiбмiцно чiплялася за якусь галузку чи камiньна рiчковому днi, опираючись течiї,як навчилися вiд самого народження.14. Та ось урвався терпець в однiєї з iстот:«Втомилась я чiплятися, i хоча не маю змогипобачити це на власнi очi, проте вiрю,що течiя знає, куди вона прямує. Треба рушати,i хай вона несе мене, куди захоче,бо отак чiпляючись, загину я вiд нудьги».15. Хихотiли обережнi, глузували з неї:«Дурна ти! Тiльки-но спробуй одчепитись,як ця, така люба тобi течiя, закрутитьтебе колесом i жбурне на камiння,i загинеш ти вiд неї швидше, нiж вiд нудьги!»16. Не зважила iстота на пересторогу i, глибоко надихнувши,зринула нагору; одразу ж закрутило її колесом,пожбурило на камiння.17. Одначе згодом, коли та смiлива iстотазнов перестала чiплятись, пiдняла її течiяiз самого дна i не товкла бiльше, i шкоди не завдавала.18. А iстоти на днi, що мали її за чужу, заволали:«Погляньте на чудо! Iстота, така ж, як i ми, а лiтає!Ось Месiя, що прийшов нас усiх врятувати!»19. I мовила пiдхоплена течiєю iстота:«Не бiльший за вас я месiя. Рiка залюбкизробить вас вiльними, тiльки насмiльтеся вiдчепитись,тiльки насмiльтеся рушити з нею.Наше справжнє покликання — вирушати в цю подорож,зважитись на цю пригоду!»20. Та ще гучнiше волали вони: «Спаситель!» —i водночас ще мiцнiше чiплялися за камiння,а коли поглянули вгору, то за тiєю iстотою i слiд пропав,i, лишившись на днi самi, складали вони легенди про Спасителя».21. I сталося так: коли Вчитель побачив,що гурти людей навколо нього день у деньстають дедалi бiльшi числом i несамовитiшi,вимагаючи, щоб вiн безперервно зцiляв їх,повсякчас частував чудесамиi навiть пiзнавав їх та жив їхнiм життям,вiн того ж таки дня подавсь на вершину гориi там заходився молитись.22. I мовив вiн у серцi своєму: «Боже осяйний,коли воля твоя, хай ця чаша обминає мене,звiльни мене вiд цього нездiйсненного завдання.Не в змозi я жити життям бодай однiєї душi,а їх десять тисяч волає, щоб чинив я так.Я винен, що сам допустив таке.Коли воля твоя, дозволь повернутися до моїх двигунiвта моїх iнструментiв i дай менi змогужити так, як живуть iншi люди».23. I прорiк йому голос на вершинi гори,голос не чоловiчий i не жiночий,не гучний i не тихий, але безмежно лагiдний:«Не моя воля, а твоя хай здiйсниться.Яка твоя воля, така й моя для тебе буде.Iди своєю дорогою, як iншi люди,i хай щастить тобi на землi».24. Почувши це, зрадiв Учитель i красно подякував.Спустився вiн з гори, мугикаючи собi пiд нiсвеселу пiсеньку механiкiв. А коли натовпнакинувся на нього iз своїм лихом i нещастям,благаючи зцiлення, розради й чудес,вiн тiльки всмiхнувся i лагiдно мовив: «Я йду од вас».25. На мить занiмiв увесь той натовп з подиву.26. I провадив Учитель: «Якщо людина повiдала Богу,як хоче вона над усе помагати стражденному свiту,хоч би чого їй це коштувало, i коли Бог прорiк їйу вiдповiдь, що вона має робити, то чи повинналюдина чинити так, як їй було сказано?»27. «Звiсно, що так, Учителю! — заволали люди. —Втiхою буде для неї страждання вiд усiх тортур пекла,коли так сказав сам Бог!»28. «Навiть байдуже, якi це тортури чияке неймовiрно важке таке завдання?»29. «Бути повiшеним — це честь, бути прибитим цвяхамидо дерева або спаленим живцем —це слава, коли так сказав Бог», — вiдповiли вони.30. «А як ви вчинили б, — кинув Учитель у натовп, —коли б вам просто в обличчя прорiк Бог:«Воля моя — бути тобi в цьому свiтi щасливим,хоч як довго ти житимеш». Що тодi?»31. I мовчав натовп, анi голосу, анi звуку не чути булона схилах гори i в долинах, де вiн зiбрався.32. I мовив Учитель у цю тишу: «На стежинi нашого щастявiднайдемо знання, заради якого обрали саме цейчас для свого життя. Ось чого я навчився сьогоднi,тож i вирiшив нинi покинути вас,аби йшли ви своєю стежиною, як вам заманеться».33. I попрямував вiн своєю дорогою крiзь натовп,i покинув їх, i повернувся до буденного свiтулюдей i машин.

Перейти на страницу: