Ім'я Рози

_{У ці роки Еко почав серйозно розвивати свої ідеї про «відкритий» текст та семіотику, пишучи цілий ряд есеїв на цю тему, а 1962 року опублікував свою працю «Відкритий твір» (Opera aperta). Тут він розважає про загальні проблеми культури, а зокрема про візуальну комунікацію, використовуючи як матеріал телевізійні репортажі. Основна ідея цієї праці полягає в погляді на мистецький твір як на неоднозначне повідомлення — означник, який має багато означуваних. Саме поняття «відкритий твір» передбачає можливість багатьох паралельних інтерпретацій, на противагу «закритому творові», який може мати лише одну інтерпретацію.}

_{У цей же період він бере участь у діяльності «Групи 63». Це був гурт молодих італійських письменників-аванґардистів, які ставили собі за мету переосмислення дійсності, що сприймалася як сукупність уламків, котру потрібно упорядкувати, надавши їй форми мистецького твору. До цього гурту увійшли такі письменники, як Джорджо Манґанеллі, Еліо Пальярані, Едоардо Санґвінетті, Нанні Баллестріні. Захопившись новітніми течіями в культурі, від феноменології до структуралізму, вони шукають і знаходять нові способи вираження, більш придатні для відтворення цієї складної дійсності: розмитий синтаксис, обірвані фрази, відмова від кодифікованого стилю. Тут Еко проявив свій неабиякий хист як теоретик літератури. «Група 63» проіснувала до 1968 року, але з багатьма учасниками Еко й пізніше підтримує дружні стосунки.}

_{У наступні роки міцно утверджується його репутація як відомого культурного оглядача. Його есеї з'являються у цілій низці періодичних видань, серед яких «Іль Джорно», «Стампа», «Корр'єре делла Сера», «Репуббліка», «Еспрессо» та «Маніфесто». Викладаючи в Міланському університеті, він почав систематизувати свої теоретичні міркування з семіотики і 1968 року опублікував текст, цілковито присвячений цій темі: «Відсутня структура» (La struttura assente). Ця праця, яку згодом він повністю перепише і 1976 року видасть англійською мовою під назвою «Теорія семіотики» (A Theory of Semiotics), задала тон напрямкові його досліджень. Саме тоді його цікавість до середньовічної естетики остаточно трансформувалася в інтерес до культурних цінностей та літератури загалом.}