Історія держави і права України : підручник.

Кодифікаційні роботи під керівництвом доктора права М. Балудянського (вихідець із закарпатських українців, у 1819-1821 рр., був першим ректором Петербурзького університету) продовжило створене в 1826 р. на основі попередньої комісії друге відділення „Власної Його Імператорської Величності Канцелярії”. В 1830 р. було видано Повне зібрання законів Російської імперії в 46-ти томах,,яке в хронологічному порядку містило понад 50 тис. нормативних актів, починаючи з Соборного Уложення 1649 р. До збірника увійшли договірні статті між Україною і Росією, та інші акти, що визначали державно-правовий статус України..

Наступним результатом стало видання у 1832 р. Зводу законів Російської імперії в 15-ти томах, об’єднаних у 8 книг. Основу його побудови становив характерний для передових західних концепцій, які ґрунтувалися на засадах римського права, поділ права на публічне й приватне.

У 1-3 томах Зводу містяться основні державні закони, губернські установлення, статуи про службу цивільну; в 4 - статути про повинності. 5-8 томи містяться статути про податки, мита тощо; в 9 -закони про стани про органи влади й управління, а також про повинності, податі, мита тощо. 10 том Зводу був цілком присвячений викладенню законів цивільних та межових. В 11 -12 томах містилися статути кредитний, торговельний, про промисловість та ін., в 13-14 томах - статути про громадське піклування, лікарський, про паспорти та біглих, про осіб, яких тримають під вартою та ін. Том 15 містив кримінальні закони.

Звід сприяв галузевому формуванню права і цьому сенсі був класичним зразком систематизації законодавства. В 1835 році він набув чинності в Російський імперії, проте в Україні - лише в частині, яка регулювала державні й адміністративно-правові відносини. У 1840 р. на Лівобережжя і 1842 р. на Правобережжя поширюється чинність Зводу в частині цивільного й кримінального права, у зв’язку з чим втратили чинність норми Литовського статуту. У 1842 р. вийшло друге, а 1857 р. - третє видання Зводу.

Протягом 1830-1833 рр. окрема група правознавців у складі другого відділення канцелярії, очолювана професором Харківського, Київського, а потім Московського університету І. Даниловичем, працювала над «Зводом місцевих законів західних губерній Російської імперії» (Правобережжя України і Білорусії). За змістом це був добре систематизований збірник матеріального (закони про стани, закони цивільні) й процесуального (закони про суд) права, який містив норми не лише місцевого, а й російського права. У 1838 р. Звід було затверджено Державною радою, але, оскільки перемогла тенденція єдиного для всієї імперії законодавства, сили чинного джерела права він не отримав.

Серед джерел права цього часу також були Сільський судовий статут (виданий 1839 р.), який містив норми феодального цивільного, кримінального й процесуального права, та Уложення про покарання кримінальні та виправні (набуло чинності 1846 р.), норми якого розширювало сферу застосування кримінального права та відображали каральну політику царизму.

Пореформений період характеризується застосуванням в Україні нового імперського законодавства. Велике значення мало запровадження Статутів від 20 листопада 1864 р.: 1) Установлення судових установ; 2) Статут цивільного судочинства; 3) Статут кримінального судочинства; 4) Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. У 1892 р. усі ці статути були офіційно приєднані до Зводу законів Російської імперії як 16-й том.

Наприкінці ХІХ ст. значна частина норм Зводу були доповнені та замінені новими.

В юридичній практиці з’являються галузі права: цивільне, кримінальне, судово-процесуальне.

Цивільно-правові норми, які врегульовували право власності, зобов’язальне право, спадкування, сімейне право, переважно містилися в Х томі Зводу. Деякі норми у ньому було змінено відповідно до селянської реформи. Подальшого розвитку набули такі цивільно-правові категорії, як правоздатність і дієздатність, остаточно сформувалося поняття юридичної особи. Правоздатність фізичної особи розпочиналася з моменту її народження, а завершувалася у момент смерті. Разом із тим, існувало поняття й так званої «цивільної (юридичної) смерті», у випадках позбавлення судом усіх прав стану, постригу у ченці, безвісної відсутності особи у місті проживання протягом 10 років. Повну майнову дієздатність особі закон надавав із досягнення нею 21 року, а до цього вона вважалася неповнолітньою. Дієздатність жінок була в деяких випадках обмеженою. Так, дружина без згоди чоловіка не могла видавати векселі, укладати договір особистого найму.