Історія держави і права України : підручник.

На підставі положення ЦВК і РНК СРСР від 23 лютого 1930 р. запроваджувалася репресивна податкова політика щодо заможних селянських господарств. Єдиний сільгоспподаток з куркулів, залежно від розміру господарства, складав від 30 до 70 % доходів.

Конкретні санкції проти куркульських господарств передбачалися постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Згідно з постановою господарства, що підлягли ліквідації, мали поділятися на три категорії. До першої належали господарства, дії членів яких кваліфікувалися як організація і участь у антирадянських виступах і терористичних актах (засуджувалися до ізоляції у в’язницях та таборах); до другої - ті, хто чинив менш активний опір (підлягали висилці з сім’ями до північних районів); до третьої - ті, хто не чинив опору розкуркуленню (одержували зменшені ділянки за межами колгоспів). Ці злочинні рішення втілювались у життя таким чином, що з України виселялась найбільша кількість родин. Так, відповідно до наказу ОДПУ СРСР № 44/21 від 2 лютого 1930 р. у Північних районах для сімей, виселених з України, призначалась переважна більшість місць (50 000 із загальної кількості 70 000). Всього в результаті репресивних заходів було експроприйовано близько 200 тис. селянських господарств, що призвело до фактичного знищення найзаможнішого прошарку селянства.

Безроздільне панування колгоспного ладу потребувало створення відповідної нормативної бази. Правові основи діяльності колгоспів визначалися примірними Статутами сільськогосподарської артілі 1930, 1935 років, Тимчасовими правилами трудового розпорядку в колгоспах 1933 р., постановами РНК СРСР і ЦК ВКП(б), РНК УСРР і ЦК КП(б)У. Попри задекларований принцип добровільності, вихід з колгоспу обмежувався усуспільненням земельних ділянок, які вже не поверталися селянам. Установлювалися безстрокове користування колгоспів землею, визначалися плани обов’язкових поставок колгоспами державі продукції. За умови вироблення обов’язкового мінімуму трудоднів колгоспникам дозволялося мати незначні за розмірами присадибні ділянки, корову та невеличку кількість дрібної худоби і птиці.

Такі «соціалістичні» експерименти на селі призвели до надзвичайно тяжких і трагічних наслідків - голодомору 1932-1933 рр., внаслідок якого загинула п’ята частина українського селянства. В літературі останніх років наводяться переконливі дані про цілеспрямований і навмисний характер цієї варварської акції. Урожай в Україні в 1933 р. був вищим за попередні роки і становив 33 пуди зернових культур на душу населення (по всьому СРСР ця цифра була 28 пудів).

Понесені мільйонні жертви стали наслідком злочинної політики більшовицького режиму. Завершення в 1931-1932 роках насильницької колективізації на селі значно спростило конфіскацію за зразком „військового комунізму” хліба та інших сільгосппродуктів. На підставі рішень партійної верхівки, які було відтворено в сумнозвісній постанові РНК УРСР від 20 листопада 1932 р., „Про заходи щодо посилення хлібозаготівель” райвиконкомам надавалося право перераховувати в органи хлібозаготівлі всі колгоспні насіннєві, продовольчі та фуражні фонди, а також стягувати штрафи продовольством з колгоспників та одноосібників, які заборгували за хлібозаготівлями. В той час, як люди в українських селах вмирали від голоду, на елеваторах, а то й просто неба гнили тисячі тонн хліба, вилученого для вивозу за кордон.

Сімейне право характеризується посиленням втручання держави у справи сім’ї. Так, у Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 р. внесені доповнення, які передбачали можливість відібрання у батьків дітей при відсутності належного нагляду за ними і передачу їх до дитячих будинків. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. заборонялися аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним сім’ям, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів. У Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану постановою ЦВК і РНК УСРР від 4 серпня 1936 р. були внесені зміни, що визначали частку сплачуваних аліментів: на одну дитину - 25%, на двох - 33%, на трьох і більше - 50% заробітку відповідача. Значно збільшився розмір сплати за реєстрацію розлучення.