Історія держави і права України : підручник.

Постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 19 квітня 1948 р. як основна форма артільної праці встановлювалася бригада. Вона складалася з кількох ланок, мала постійний склад колгоспників, земельні ділянки, худобу, інвентар. Зрівнялівка у нарахуванні трудоднів, кругова порука зводили нанівець принцип матеріальної заінтересованості колгоспників, позбавляли їх ініціативи. Розподіл натуральних і грошових прибутків колгоспників відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 16 лютого 1952 р. здійснювався у останню чергу після завершення усіх інших розрахунків господарств. До 1956 р. продовжувала існувати кримінальна відповідальність за невиконання мінімуму трудоднів. Колгоспники до 1958 р. не мали паспортів, що надавало їхній праці примусового характеру.

Нових обертів свавіллю на селі надав прийнятий у лютому 1948 р. за ініціативою вищого керівництва УРСР таємний Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Виселення проводилося органами МВС на підставі рішень загальних колгоспних зборів. Протягом двох років дії Указу відбулося близько 12 тис. таких рішень.

Улітку 1949 р. розпочалося форсоване укрупнення колгоспів. При цьому порушувався принцип добровільності й доцільності. На кінець 1950 р. їх кількість зменшилась на 42%. Гігантоманія призводила до того, що деякі раніше рентабельні господарства занепадали. Проте, в цілому, великі колгоспи стали спроможними забезпечувати себе кадрами сільськогосподарських спеціалістів і технікою. У 1958 р., за ініціативою УРСР, МТС були реорганізовані у РТС, а сільгосптехніка викуповувалась колгоспами у держави. Замість обов’язкових поставок колгоспами сільгосппродукції державі встановлювалась закупка її у колгоспів. Цього ж року почала впроваджуватись грошова оплата праці колгоспників.

Розширенню прав колгоспів сприяла постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 6 березня 1956 р. «Про Статут сільськогосподарської артілі і подальший розвиток ініціативи колгоспників в організації колгоспного виробництва й управління справами артілі». Загальним зборам колгоспників надавалося право з урахуванням умов кожного господарства встановлювати обов’язковий мінімум трудоднів, розміри присадибних ділянок, кількість худоби і птиці, яка могла бути в індивідуальній власності колгоспників.

Однак з 1959 р. розпочалося обмеження особистого господарства колгоспників, посилилось втручання партійних і радянських органів у діяльність колгоспів.

У зв’язку із закінченням війни відбулися певні зміни в кримінальному праві. Утратили силу окремі норми законодавчих актів, які з’явилися під час війни (відповідальність за поширення чуток, що породжували тривогу серед населення тощо). Держава вважала можливим видати акти загальної амністії.

Перша амністія була оголошена Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію у зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною» від 7 липня 1945 р. Цим актом було звільнено від покарання осіб, засуджених до позбавлення волі до 3-х років, а для осіб, засуджених на строки понад 3 роки, термін покарання скорочувався наполовину. Також звільнялися від покарання особи, засуджені за злочини, пов’язані з умовами воєнного часу, і засуджені з відстрочкою виконання вироку.

Друга повоєнна амністія відбулася після смерті Сталіна на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 р. Від покарання звільнялись особи, засуджені до позбавлення волі на терміни до 5 років, а засудженим на термін понад 5 років покарання скорочувалося наполовину. Від покарання також звільнялись чоловіки старші від 55 років, жінки старші від 50 років, неповнолітні й особи з невиліковними хворобами. Амністія не поширювалася на засуджених за політичні злочини, вбивства й бандитизм. Загалом на волю вийшли понад 1 млн засуджених, що призвело до ускладнення криміногенної ситуації в країні.

У вересні 1955 р. були амністовані громадяни, які співробітничали з окупантами в роки війни. Близько 55 тис. українців, особливо мешканців західного регіону, звинувачених у «пособництві ворогові», учасників оунівського руху та членів їх сімей, повернулися додому. Також були достроково звільнені німецькі громадяни, засуджені за злочини проти радянського народу під час війни.

26 травня 1947 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР скасовано смертну кару. За злочини, що передбачали смертну кару, у мирний час застосовувалось позбавлення волі на 25 років у виправно-трудових таборах. Однак Указом від 12 січня 1950 р. «на численні прохання трудящих» було відновлено застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Основними тенденціями подальшого розвитку кримінального права були: захист, передусім, інтересів держави, соціалістичної власності, уніфікація кримінально-правового регулювання, поява норм, що визначали склад нових злочинів. Кримінальний кодекс УРСР було приведено у повну відповідність до норм законодавства СРСР.