Історія держави і права України : підручник.

2. Особое совещание при Народном комиссариате внутренних дел СССР. Учреждено в 1934 г. (Постановление ЦИК и СНК СССР от 5.ХІ.34 г. — CЗ СССР, 1935 г., № 11, ст. 84).

Вначале было предоставлено право применять “к лицам, признаваемым общественно-опасными” ссылку, высылку и заключение в лагерь сроком до 5 лет, затем эти права были значительно расширены вплоть до применения высшей меры наказания.

Упразднено в 1953 г. (Указ Президиума Верховного Совета СССР от 1 сентября 1953 г.).

3. “Тройки” НКВД—УНКВД в областях и краях. Циркулярами ОГПУ от 29 октября 1929 г. и от 8 апреля 1931 г. в центральном аппарате были образованы “тройки” для предварительного рассмотрения законченных следственных дел для последующего доклада на судебных заседаниях коллегии ОГПУ или Особого совещания при ОГПУ.

В состав “троек” входили руководители оперативных управлений отделов ОГПУ и ПП ОГПУ в Московском военном округе.

Указанные “тройки” рассматривали следственные дела, представляемые как центральным аппаратом, так и местными органами ОГПУ. Циркуляром 1931 г. предусматривалось обязательное участие в заседаниях “троек” представителя прокуратуры.

Приказом председателя ОГПУ от 2 февраля 1930 г. “тройки” при полномочных представительствах ОГПУ в краях и областях для внесудебного рассмотрения дел; приказом Народного комиссара внутренних дел СССР от 27 мая 1935 г. — при областных, краевых УНКВД.

После выхода в свет постановления ЦК ВКП(б) и СНК СССР от 17.Х1.35 г. “Об арестах, прокурорском надзоре и ведении следствия” упоминаний о несудебных органах НКВД на местах не встречается.

4. Существовал порядок рассмотрения дел без вызова обвиняемого и свидетелей в суд так называемой высшей “двойкой” в составе Председателя Верховного Суда СССР и Прокурора СССР. Постановления этого органа при наличии оснований могли отменяться и пересматриваться Пленумом Верховного Суда СССР.

В связи с проведением массовых операций в соответствии с приказами НКВД от 11 августа 1937 г. и от 20 сентября 1937 г. списки лиц, подлежащих репрессиям, рассматривались также “двойками” — наркомами внутренних дел республик — начальниками УНКВД совместно с соответствующим прокурором республики, края, области.

Кримінальний кодекс Української РСР (1960р.)

[117]

(Витяг)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА ГЛАВА І

Загальні положення

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

Кримінальний кодекс Української РСР має завданням охорону радянського суспільного і державного ладу, соціалістичної власності, особи та прав громадян і всього соціалістичного правопорядку від злочинних посягань.

Стаття 2. Кримінальний кодекс Української РСР і загальносоюзне законодавство

Кримінальний кодекс Української РСР приймається на підставі статті 19 Конституції Української РСР, відповідно до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Загальносоюзні закони про кримінальну відповідальність за державні і військові злочини, а також загальносоюзні закони, що визначають відповідальність за інші злочини, спрямовані проти інтересів Союзу РСР, підлягають включенню до цього Кодексу. До включення загальносоюзних кримінальних законів у Кримінальний Кодекс Української РСР ці закони підлягають безпосередньому застосуванню.

Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду.

ГЛАВА ІІ

Межі чинності Кримінального кодексу

Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі

Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом’якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його видання.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.

ГЛАВА IV

Про покарання

Стаття 22. Мета покарання

Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил соціалістичного співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.

Стаття 23. Види покарань

До осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватись такі основні покарання:

1) позбавлення волі;

2) заслання;

3) вислання;

4) виправні роботи без позбавлення волі;

5) позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;

6) штраф;

7) громадська догана.

До військовослужбовців строкової служби може також застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон.

Крім основних покарань, до засуджених можуть застосовуватися такі додаткові покарання:

1) конфіскація майна;