Історія держави і права України : підручник.

Розвиток сімейного законодавства спрямовувався на зміцнення сім’ї, захист інтересів матері і дитини, охорону здоров’я молодого покоління. 20 червня 1969 р. було прийнято Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, який базувався на положеннях Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю (1968 р.). Кодекс складався із шести розділів: загальні положення, шлюб, сім’я, опіка і піклування, акти громадського стану, застосування законодавства України про шлюб та сім’ю до іноземців і осіб без громадянства. Основними завданнями кодексу визначалися: зміцнення сім’ї; побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі, на позбавлених матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги усіх членів сім’ї; виховання сім’єю дітей; охорона інтересів матері й дитини. Законним визнавався лише шлюб, укладений в органах ЗАГСу. Визначалися умови вступу до шлюбу: взаємна згода, досягнення шлюбного віку (18 років для чоловіків і 17 - для жінок), неперебування в іншому шлюбі, дієздатність, відсутність близької спорідненості. Припинення шлюбу здійснювалось у судовому порядку. Розірвання шлюбу в органах ЗАГСу допускалось за взаємною згодою подружжя, якщо воно не мало неповнолітніх дітей, а також у випадках розлучень з безвісно відсутніми, недієздатними чи засудженими до позбавлення волі на три і більше років особами.

Кодекс врегульовував особисті та майнові відносини у сім 'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, відносини, які виникали у зв’язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок та умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

Норми житлового права містив прийнятий Верховною Радою УРСР 30 червня 1983 р. Житловий кодекс УРСР, який вводився в дію з 1 січня 1984 р. Він віддзеркалював положення Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік (1981 р.). Кодекс містив сім розділів: І. Загальні положення; ІІ. Управління житловим фондом; ІІІ. Забезпечення громадян жилими приміщеннями, використання жилих приміщень; IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація і ремонт; V. Відповідальність за порушення житлового законодавства; VI. Вирішення житлових спорів; VII. Заключні положення. Норми кодексу складали правовий механізм реалізації гарантованого Конституціями СРСР (1977 р.) та УРСР (1978 р.) права громадян на житло. Врегульовувався порядок надання житлової площі і поліпшення житлових умов громадянам, передбачалася відповідальність за порушення житлового законодавства.

Подальшого розвитку набуло трудове законодавство. 10 грудня 1971 р. Верховна Рада УРСР прийняла Кодекс законів про працю УРСР (КЗпП УРСР), який набув чинності з 1 червня 1972 р. Кодекс, відтворюючи положення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 р.), визначав правові засади і гарантії здійснення громадянами права на працю. КЗпП УРСР складався з 18 глав і містив норми про: колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; гарантії та компенсації працівникам; охорону праці, працю жінок; працю молоді; пільги для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням; профспілки та участь робітників та службовців в управлінні виробництвом; трудові спори тощо.

Конституція УРСР 1978 р. серед основних прав громадян визначила право на працю. Під ним за Конституцією розумілося право на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру,- включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб. Зазначалося, що сумлінна праця є обов’язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина.

Водночас законодавство спрямовувалося на посилення боротьби з порушниками трудової дисципліни, прогульниками. 1983 р. приймаються постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС «Про посилення роботи по зміцненню соціалістичної дисципліни праці», «Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни». На зміцнення трудової дисципліни спрямовувалися зміни до трудового законодавства, внесені указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1983 р. Зокрема, санкціонувалося застосування до злісних порушників трудової дисципліни таких видів стягнень, як переведення на певний строк на нижчеоплачувану роботу, зменшення прогульникам чергової відпустки на число днів прогулу та ін.