Історія держави і права України : підручник.

Важливе значення для захисту інтересів держави мало створення державного правоохоронного органу спеціального призначення - Служби безпеки України. Відповідно до Закону «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. компетенція СБУ полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань із боку окремих організацій, груп та осіб. Служба безпеки України підпорядкована Президентові України і підконтрольна Верховній Раді України.

До системи правоохоронних органів функціонально належить і адвокатура України. Правовий статус та засади її діяльності спочатку визначав Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1991 р. Проте, з урахуванням змін у суспільних відносинах, міжнародних зобов’язань України, постала необхідність реформування інституту адвокатури. Прийняття, у зв’язку із цим, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. має сприяти досягненню відповідних цілей та завдань, які ставляться перед цим інститутом, та які не можна було повною мірою реалізувати у межах існуючого законодавства. Згідно з новим законом, адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Конституційний процес

Початок конституційного процесу в Україні пов’язаний із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Як уже зазначалося, у цьому документі затверджувалися конституційні основи створення незалежної суверенної демократичної Української держави, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, гарантування демократичних прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом.

У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила розроблену Конституційною комісією на чолі з Л. Кравчуком концепцію нового Основного Закону. Цей документ ґрунтувався на положеннях Декларації 16 липня 1991 р., враховував норми міжнародного права. Навесні 1992 р. комісія оприлюднила проект Конституції, в якому передбачалося, що Україна має бути президентською республікою з двопалатним парламентом. Проект було винесено на всенародне обговорення, проте його суперечливі положення піддавалися різкій критиці, і він не знайшов підтримки ні на місцях, ні у Верховній Раді.

Доопрацювання даного проекту тривало понад рік. Він був доповнений з урахуванням положень альтернативних проектів, висунутих рядом політичних партій, індивідуальних розробок. Улітку 1993 р. новий проект був оприлюднений. Однак полеміка щодо того, якою республікою мала стати Україна - парламентською чи президентською, доповнилася дискусією з процедури прийняття Основного Закону. Частина радикально налаштованих депутатів парламенту наполегливо вимагала скликання Конституційної асамблеї.

Конституційний процес було фактично перервано. Продовжувала діяти Конституція 1978 р., до якої за дуже короткий термін було внесено понад двісті поправок. За своєю сутністю це був документ радянської системи, який не відповідав потребам розбудови нової держави. До того ж поправки іноді суперечили первинному тексту або іншим поправкам. Отже, чинна Конституція вже не виконувала свого основного призначення - стабілізації політичного життя і правової системи.

Другий етап конституційного процесу починається після виборів нового складу парламенту і Президента України і охоплює період з 10 листопада 1994 р. по 8 червня 1995 р. Почала діяти нова конституційна комісія. Знову ж таки проблема вибору форми державного правління, поділу владних повноважень між главою держави та парламентом виявилася нерозв’язаною.

Унаслідок протистояння між гілками влади у 1995 р. в Україні виникла конституційна криза. Її подолання потребувало нестандартних підходів. Таким виявився Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України, укладений 8 червня 1995 р. Зазначалося, що на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», який Верховна Рада України схвалила 18 травня 1995 р. простою більшістю голосів народних депутатів. Положення Конституції 1978 р. визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалась із зазначеним договором. На термін дії Конституційного договору розширювались нормотворчі та адміністративні повноваження Президента України й органів виконавчої влади і дещо обмежувалися права Верховної Ради й місцевих рад.