1870 – роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф. «Заборона українства 1876 р.».
1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 – заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1908 – чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
1911 – постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 – заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 – кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.