Іван Франко

Збирання грибів і ягід також захоплювало письменника. Своїми знаннями він з радістю ділився з дітьми: «Ми дуже радо йшли з татом збирати гриби, – згадувала Ганна Франко-Ключко, – й незабаром, під його наглядом і за його вказівками, навчилися розрізняти всі види грибів. Ми викрикували з захоплення, коли нам попадав якийсь гриб, бігли до тата похвалитися ним, а тато розглядав, чи це їстівний гриб, бо ми не раз у запалі збирали і «псючки» – гриби неїстівні. Наповнивши кошики й мішечки грибами, ми повертались додому й засідали до чищення під уважним оком тата. Він іще раз переглядав усі гриби, частину тут же варила мама на вечерю; присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата. Решту грибів краяли на пластинки, нанизували на нитку й сушили на сонці на зиму.

Із назбираних ягід, малини і ожини мама варила надзвичайно смачні варення, запас на зиму, так необхідний нам, мешканцям міста».

Власна оселя

Франки спорудили власний будинок на околиці Львова (вулиця Понінського, 4). Зі спогадів Ганни Франко-Ключко: «Великою подією в нашому родинному житті було рішення наших батьків купити кусочок землі і побудувати свою власну хату. В цьому мала помогти мама.

Мама продала свої цінні папери, і за ці гроші побудовано віллу при вул. Понінського, тепер – Франка, ч. 4. На оплату землі під хату тато затягнув позику-іпотеку на 5 тисяч. Ту іпотеку докінчив сплачувати брат Тарас, по смерті тата. Будовою хати завідувала мама, але будова, на жаль, не велася так, як того мама і тато собі бажали. План зробив інженер, але саму будову перебрав підприємець, який хотів на будові добре заробити. Замість доброго матеріалу постачав матеріал поганий, де міг, крав і ошукував. Мама, бачачи це все, приходила додому сильно подражнена і знесилена вічними торгами і сварками з нечесним майстром. Усе ж таки хату побудовано, викінчено і на посвячення хати зійшлися до нас татові приятелі і знайомі. Тато був веселий і щасливий, бо ж власна хата дає людині стабільність і скріплює її самопочуття. Ця гостина залишилася пам’ятною і для нас, дітей, бо властиво, це була остання таки гостина у нас, де зійшлося більше товариство, сиділи за багато і гарно накритим столом, велися веселі гутірки.

Наступного дня ми перевезлися до нашої хати. Це була така радісна хвиля для нашої родини! Тато з моїми братами помогали переносити меблі і речі, було багато веселості, жартів і сміху. З особливою увагою тато відносився до скринь з книжками, що були надзвичайно тяжкі. Ті скрині заносили робітники до одної з кімнат, що пізніше стала татовою книгозбірнею. По перенесенні всіх меблів і речей тато запросив робітників на почастунок, а по їхньому відході ми всі взялися розставляти меблі і приводити все до порядку.

Коли тато замкнув вхідні, тяжкі, дубові двері, обернувся до мами, поцілував її і сказав: “Ну, мама, ми тепер у власній хаті”.

Здавалося, що коли сповниться татова мрія: мати свою власну хату, то й життя наше в тім маленькім раю стане легше, відрадніше – щасливе.

Радіючи власною хатою, тато находив бажаний відпочинок, уліпшуючи, прикрашуючи хату. Кругом хати насадив яблуні, груші і вишні, а попри стежки – корчі порічок, аґрусу та малини. Перед вікнами я дістала місце на квітник, і весною, коли все зазеленіло і зацвіло, – це був справжній малий рай».

У помешканні родини було 7 кімнат. З головного входу, через великий передпокій, прямо був вхід до бібліотеки, поруч велика кімната, призначена для вітальні. Одна з кімнат була їдальнею, що була дуже скромно влаштована – у центрі кімнати стояв стіл і крісла. Інші чотири служили за спальні: Івана Франка й Андрія, дружини й Ганни, Тараса, Петра. Як згадувала Ганна, спальні були майже не влаштовані, там стояли залізні ліжка з солом’яними сінниками, столи, шафи – і все. Єдина «багата» спальня була у них з матір’ю, бо там були меблі, вивезені Ольгою Федорівною з Києва, килими.

Ганна Франко-Ключко писала у спогадах про батька: «Тато не тільки любив оповідати нам про звірят і представляти їх, як істоти думаючі, що живуть між собою майже людським життям, але він сам ставився до всіх звірят з надзвичайною любов’ю і ніжністю.