Іван Франко

У 1867 році вітчим віддав Івана до польської Дрогобицької реальної гімназії імені Франца Йосифа. «Значно приємніше і свобідніше, – писав І. Франко, – було гімназіальне життя, в якому я, завдяки особливо деяким талановитим учителям, здобув основну, як на ті часи, освіту, а йдучи постійно щодо поступу в науках поміж першими у класі (на матуріальнім свідоцтві я мав із усіх шкільних предметів ноту «відлично»), того неприємного почуття, що називають школярським тремом і не раз доводить школярів аж до самовбийства, я не зазнавав майже ніколи… Дуже часто відносини між учителями і учнями бували дуже приятельські, майже товариські». Тут з’являються перші Франкові твори. Тут Іван Франко почав збирати фольклор, комплектувати власну бібліотеку та писати вірші і прозу. З десяти років почав записувати їх і в 1868 році мав уже цілий зошит. Тоді ж почав збирати не тільки народні пісні, а й казки, приповідки, образні висловлювання, прокляття, заклинання тощо, поширивши коло свого дослідження з Нагуєвичів на сусідні села й дрогобицьких міщан. Тут відкрився й був підтриманий ще один талант Івана – він добре співав. Навчаючись у 5-му класі гімназії, І. Франко співав партію першого баса в квартеті під керівництвом К. Бандрівського. У 1873 році він запросив учнівський хор до свого села, де учні співали і по дорозі, і в церкві. Цим же роком датуються перші збережені поезії («Пісні народнії», «Моя пісня», «Котляревський» та ін.) й драматичні спроби літератора-початківця («Юґурта», «Ромул і Рем»). У подальших збірках вірш «Пісні народнії» з’явився у вдосконаленому вигляді, з дещо зміненою назвою – «Народна пісня»:

Глянь на криницю, що із стіп могили
В степу слезою чистою журчить;
В їй оці личко місяця блищить
І сонця промінь грає в чистій хвилі.

З грудей землі б’ють водянії жили.
Струї живої рух не кінчиться й не спить,
Вода ж погожа тисячі живить
Весни дітей, що вкруг її обсіли.

Криниця та з чудовими струями —
То люду мого дух, що, хоч у сім повитий,
Співа до серця серцем і словами.

Як початок тих струй усім закритий,
Так з темних джерел ті слова повстали,
Щоб чистим жаром серце запалити.

Коли Іванові було 16 років (1872) і він закінчував 5-й клас гімназії, померла мати. Вона захворіла після останніх пологів у 1870 році. Хвороба поклала її в ліжко, а потім і в могилу. Марії Миколаївні було лише 38 років.

В одному зі своїх пізніших віршів Іван Франко написав:

Мамо, голубко! Зараня в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття.

Чи то з народних пісень, чи зі спогадів про рано втрачену матір, чи з класичної літератури – в художній світ І. Франка входить ідеальний образ жінки, а материнський мотив звучить часто й бажано. Муза, мати, богиня поезії – це добрий ангел, який часто супроводжує героїв І. Франка на життєвому шляху. Мати-природа – така ще одна іпостась материнського образу у творчості І. Франка. До неї звертається, як Антей, ліричний герой ранньої Франкової поезії: «Земле, моя всеплодющая мати», заклинаючи відкрити йому божественну життєдайну силу:

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!

Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!