Камертон Дажбога

— Я зрозумів тебе, Учителю. Своїм подвигом Христос дав можливість і право кожному творящому духові дорости до Синівства Божого, взявши до правої руки скіпетр Новотворення, а відтворивши в собі Образ Сина, з’єднатися з Об’єднаним Духом творящих Вітців. Тобто — вернутися до рідної оселі, подолати динаміку руйнації.

— Правильно мислиш. Саме це я мав на увазі, коли казав учням: «Пізнайте правду, і правда звільнить вас». Я заповідав епоху Правди.

— Гаутама Будда теж казав про страшне лихо неуцтва та ілюзії.

— Теж моя місія для підготовки Місії Христа, якого на Сході вимріювали в образі Майтрейї.

— Прекрасно. Отже, очікуваний прихід нового Спасителя — це міраж? Ілюзія? Містифікація?

— Чому ж? Адже я сказав: мільйони Христів очікують нового народження. Це гряде незабаром. Новий Заповіт — направду істинне свідчення. Прихід Христа чи інших омріяних Спасителів — це самопробудження Світу, коли кожен, хто не спопелив зерна Духа, побачить Христа в собі, вогненно преобразившись у свою правдиву сутність. Я був лише першим лелекою з Батьківського Гнізда. За мною полетить все людство.

— Яка радість, Учителю! Але як це відбудеться практично? Адже наші іскри розсіяні в безоднях розірваних світів. Їх треба звести докупи. Новий Заповіт стверджує, що Христос з’явиться в небі з силою і славою великою.

— Правда. Новонароджений Дух Людства окрилатіє і зіллється з Океаном Христа-Слова навіки. Проявлено це буде відбуватися як багатомірний вихід мислячих істот у зоряну Безмірність.

— Зажди, Учителю! Ти так високо мене підняв у мрії, але… Але я забув про Арімана, про наше падіння, про долю Землі, про так зване падіння Люцифера, про містерію земних релігій. Треба ж якось все це ввести в річище розуміння.

— Гаразд. Запитуй.

— Розпочнемо від Першоджерела. Адже тобі відома його таємниця? Сказано: «Все почало бути через Слово». А Слово тотожне з тобою у розумінні людей.

— Так, я злитий воєдино з вічним Джерелом Слова. Проте сподіваюся, що ти остережешся обвинувачувати Слово Вічне у творенні патологічних світів?!

— Як же розв’язати цю дилему? Все — через Слово, але Слово не завжди відповідальне за патологію?!

— Один іде в поле, щоб посіяти пшеницю. Інший — щоб перестріти там подорожнього і пограбувати його. Шлях один і той же, а результати різні. Притча про таланти, яку я розповів учням, просто пояснює суть справи. Вартість талантів однакова, проте один умножає їх, а інший — закопує в землю, тобто — умертвляє. Та навіть такий варіант терпимий, а коли людина, отримавши талант, тобто певні творчі можливості, спрямовує їх на руйнацію, на убивство, на деградацію — тоді вона стає виразником Антислова. Промінь Сонця напоює все живе: енергія флори, енергія нафти, вугілля, психоенергетика людства — все від Сонця. Та хіба винне Сонце у злочинах певної частини мислячих істот?

— Тоді ми не можемо говорити про Творців у священних переказах усіх народів як про безпомилкових Архітекторів Світобудови. Тоді про них варто говорити як про певні закони природи.

— Ось тут якраз ти глибоко помиляєшся. Вітець — Дух Життя — діє безпомилково. Тільки розуміння помилки або безпомилковості у Вічності далеке від поняття, що виникло у обмеженій сфері умовного буття. Ти згадай короткі речення в першій главі Книги Книг. Там, попри всі старання теологічних мудреців, зберігся основний алгоритм Божого Творення. Інформаційна стріла Слова-Світла пронизує хаос. З безвидності формуються світи — відповідно до веління Логоса. Перша фаза: розділяється Світло від Пітьми. Світло стає першим ваялом Божественного скульптора. В його променях народжуються сфери, планети, сонця, міріади істот. І, нарешті, Діти Божі увінчують цикл Творення. їм доручено опікунство над Світобудовою, отже — довершення і плекання прекрасного саду Буття.

— Розумію, розумію. Тоді фраза: «І спочив Бог від справ Своїх» — означає, що Вітець перелився у Дітей Своїх, у людство.

— Не лише Вітець, а всі іпостасі Джерела Буття. І Син, і Дух Святий.

— Диво дивне. Тоді роз’яснюється вся подальша історія Ветхого Заповіту і Нового Заповіту.

— Благо тобі, якщо зрозумів. Це означатиме, що Дух Віт-ця повертається з далеких мандрів і настане пора очищення винограднику від лукавих орендарів. Запитуй, запитуй…

— Хто ж тоді з’являється в подальших главах Книги Книг? Хто ліпить Адама з глини, а Єву з ребра Адамового? Адже Першолюди вже були сформовані за образом і подобою Найвищого?!

— Так, Діти Зірниці Творення отримали всю потенцію Вітця, як отримує кожне зерно всю силу й можливість тієї рослини, яка його породила. Проте є Об’єднаний Дух творя-щих Батьків, а є Об’єднаний Дух руйнівних Батьків.

— Тоді ми приходимо до дуалізму? Рівноцінність зла й добра, ненависті й любові? Бога й Сатани?