Казки народів світу

А другого дня король білокотячого королівства дав королевичу великого меча із золотим руків’ям—того меча, що може завдати смертельного удару Тренкосові,— і сто пиріжків для сторожових псів велетня.

— Бери цього меча і швидше в дорогу, щоб не спізнитися,— сказав кіт.— Завтра карлики скінчать третій клубок і велетень дістане право одружитися з королівною Медб. Та візьми ще ось цей подарунок їй від мене.— І кіт поклав королевичу на долоню брошку — таку переливну, яких той, скільки жив, не бачив.

Після цього король-кіт і королевич у супроводі решти котів спустилися на берег, і там королевич сів у срібного човника, попрощався, і суденце легко й прудко помчало його понад морськими хвилями. І так він плив цілий день і цілу ніч.

А коли настав світанок, човник підплив до берега острова, королевич зійшов на берег і хутко подався через гори й доли, аж поки добувся до замку Тренкоса. Почувши його ходу, пси заскреготіли зубами й загарчали в нестямній люті, але тільки-но вони підскочили до нього, як він почав кидати їм отруйні пиріжки: кожен пес ухопив по одному пиріжку, і всі вони тут — таки на місці й поздихали.

Тоді королевич Срібної Річки поставив перед собою щита й тричі лунко вдарив по ньому мечем. Тренкос почув ті звуки і послав карликів подивитися, хто там такий.

Карлики доповіли, що це його викликав на двобій королевич Срібної Річки. Велетня пойняв страшний гнів, він схопив свою величезну довбню з наїженими цвяхами й рвонувся вперед.

І почався бій, і тривав він довго-довго, але жоден супротивник ані на крок не відступав. Нарешті, вже надвечір, велетень закричав:

— Годі на сьогодні, ми вже наборолися! Відпочиньмо, а завтра на світанку знов почнемо.

— Ні,— заперечив королевич.— Сьогодні кінчаймо!

— Ну, то стережися! — вереснув Тренкос і розмахнувся залізною довбнею, щоб розчерепити королевичу голову. Але королевич не дався застукати зненацька: він сам ураз скочив наперед, виважив меча і вгородив його велетневі в серце — той тільки ревнув на весь голос і гепнувся неживий на землю.

Королівна Медб зі свого вікна стежила, як билися королевич з велетнем. Побачивши, що велетень загинув, вона швидко вибігла привітати переможця, і незмірна була їхня радість, коли вони двоє зустрілися.

Наступного дня королевич з королівною і всі карлики й арфісти вирушили в дорогу до палацу королевича і незабаром там відсвяткували бучне весілля королевича Срібної Річки й королівни Медб. І жодна з коштовних оздоб, які мала на собі наречена у день весілля, не могла зрівнятися з тією брошкою, що подарував їй король білокотячого королівства.

БЕЛЬЯ-ФЛОР Іспанська народна казка

Був собі чоловік і мав він двох синів. Старшого, Хосе, забрали в солдати і послали в Америку, де він прослужив багато років. Повернувся аж тоді, коли батько помер, а брат захопив сам увесь маєток і став багатієм, куди тобі. Прийшов Хосе до нього, а той саме спускається сходами.

— Не впізнаєш мене? — питає його.

А брат, грубо так:

— Ні!

Тоді він назвався, і брат послав його в клуню, мовляв, стоїть там скриня — ото і вся батьківська спадщина. Сказав так, а сам пішов геть.

Зайшов Хосе до клуні, побачив стару скриню і думає: «Навіщо мені ця розбита скриня? А втім, візьму, щоб розпалити вогонь і зігрітися, бо дуже холодно».

Завдав він скриню на плечі й пішов у двір. Там узяв сокиру і ну рубати скриню, аж це з якоїсь схованки випав папірець. Підібрав його, бачить — розписка на велику суму, позичену в його батька. Стягнув він ті гроші і дуже забагатів.

Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче. От він питає, що з нею таке. Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки, щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.

— Ви не побивайтеся,— сказав їй Хосе.— Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.

Так Хосе й зробив Та коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала—вся спадщина пішла на це добре діло.

«Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе.— Нема чого в рота взяти. Піду-но я до королівського двору й наймуся служити».

Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.

Поводився він добре, і король так полюбив його, що все підвищував у чині, аж поки той зробився першим придворним.

А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.