Хлоя похилила голову на плече господині й гірко заридала.
— Ой панії Ви вже мені даруйте! Розривається моє серце, і край!
— Я знаю, Хлоє,— відказала місіс Шелбі, не втираючи рясних сліз, що текли і в неї з очей.
У кімнаті запала тиша. Всі мовчки плакали. Нарешті Джордж підсів до вбитої горем жінки, взяв її за руку і просто, зворушливо розповів, як помер її чоловік, і переказав його прощальні вітання. Десь за місяць після того всіх невільників Шелбі покликали до панського руднику— з ними хотів говорити молодий господар. Іі дуже здивувалися, коли він вийшов до них з чималою пачкою папірців у руці. То були визвільні листи на кожного негра маєтку. Джордж читав їх по одному серед плачу та схвильованих вигуків віддавав тим, кому вони належали.
Та було й чимало таких, що, з’юрмившись коло нього занепокоєно тицяли назад свої папери і вперто просіли нікуди їх не відсилати.
— Нам не треба більше волі, як ми маємо. Ми ніколи не знали ні в чому нужди. Не хочемо покидати тутешніх місць, і хазяїна з хазяйкою, і всіх!
— Добрі мої друзі,— сказав Джордж, насилу їх угамувавши,— та вам і не обов’язково мене покидати. В маєтку потрібно не менше робочих рук, ніж дотепер. Та й у домі без слуг не обійтися. Але тепер ви вільні люди, і за вашу роботу я призначу вам платню, таку, яку ми з вами умовимось. Зате якщо я заплутаюся в боргах чи помру,— адже всяке може статися,— ніхто не може забрати вас собі чи продати. Але я сподіваюся добре порядкувати в маєтку і з часом навчу вас користуватися з тих прав, що їх дав вам як вільним людям, бо на це таки, мабуть, потрібен деякий час. Сподіваюсь, н будете добрими учнями, а я постараюся бути вам добрим учителем.
Навколо почулися схвильовані вітання.
— І ще одне я хочу вам сказати,— мовив Джордж, перепиняючи той гомін.— Чи всі ви пам’ятаєте нашого доброго старого дядька Тома?
Джордж розповів, як помирав Том і що він просив переказати всім своїм товаришам. А тоді додав:
— І отам, над його могилою, друзі, я присягнувся, що ніколи в мене не буде жодного раба, якщо я матиму змогу дати йому волю; що нікому не доведеться через мене розлучатися з рідною домівкою та друзями й помирати десь на далекій плантації, як Том. Отож, радіючи із своєї волі, не забувайте, що ви завдячуєте її цьому доброму чоловікові, і віддайте йому дяку ласкою до його дружини та дітей. Думайте про свою волю щоразу, як бачите хатину дядька Тома, і, згадуючи його, завжди будьте чесні, вірні й людяні, як він!