Хіба ревуть воли, як ясла повні

- Так… так." вмішательство. Нада міністру писать… - Еге ж, еге… Міністру! міністру!.. От ліца всєго дворянства. Ми всє вас просім, Петро Васильович!.. просимо! просім!!.

- Харашо, харашо,- одмовляе він, оддувшись, як індик.

Шавкун з Чижиком переглянулись - і іскорки сміху заблищали у хитрих очах.

- Ось постійте… не гарячіться так! - каже Шавкун.- Чого нам до того міністра лізти? Нам треба спершу це діло забити, позбутись його…

- Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали - і змовились, як в один голос казати чиновникові про вибори.

У дванадцять годин приїхав чиновник до Польського удвох з справником і прийнявся за діло… О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати. На покуті. сидів чиновник; по праву руку Польський; по ліву - Кряжов… Здавалося-то сиділо три давніх приятелі, котрі, не бачившись цілі довгі роки, на превелику радість зустрілися… За столом на покуті ішла весела розмова, сміхи та жарти… На однім крилі й на другім розмова ішла тихше; а все ж на веселих обличчях гостей можна було помітити, що покутня радість крайком зачепила й їх… Навіть на захирілих судових пиках Шавкуна й Чижика, що сиділи поруч у кінці столу, навпроти покутя,- видна була якась веселість-Багатий на смачні страви, розкішний на дорогі трунки обід кінчався. Моторні лакеї розносили високі кришталеві чарки з пінистим шипучим вином. Перший підвівся чиновник, уставив в ліве око стекольце, підняв вгору чарку, подякував панові Польському за добру учту, нагадав, що адміністрація вкупі і в "союзе с привилегированньїм сословием" повинна "зорко следить" за "революционнмми злементами", що обох їх "интереси общие", що вони повинні піддержувать государственньїй строй",- берегти його од "напора безумньїх социалистических идей", котрі тепер злочинці розсівають всюди… І красна, і вчена була та річ: гетьманські панки ще зроду не чули такого гарячого слова! На заключку воно зичило панові Польському здоров'я, а "привилегированному сословию" радило злить його "интересн" з "интересами администрации", од лиця которої чиновник примовлявсь випити за "общее народнеє благо"… Випили за "благо"… Лакеї знову поспішили поналивати чарки. Підвівся Польський - і тільки й видумав, що просив випити за здоров'я "дорогого гостя"… Випили й за "дорогого гостя". Лакеї знов наповнили чарки. Підвівся Кряжов - і розпустив свого довгого язика про той розбрат, який пішов між двох "сословий"; похвалив адміністрацію, що вона стереже "интересн имущих классов", що вона піддержує оконо-мическое развитие странн" - помагає строїти залізниці, помагає заводити "банки", обороняє "отечественную промышленность покровительственною системою",-просто сказати: "создает народное благо"… За таку велику послугу Кряжов прохав випити - за адміністрацію. Випили й за адміністрацію… Чиновник подякував від "легкого серця" і примовивсь випити за "дворянское сословие".

Обід скінчився. Повставали з-за столу, подякували хазяїнові і розтеклися скрізь по будинку. Гомін, галасі Одні дивувалися красномовству чиновника, другі підхвалювали Кряжова, а третім найбільше подобалась "скромность" речі "предводительського синка"…

Тільки один Шавкун з Чижиком дивувались усій отій "комедії" і, стоячи у кутку, радились нишком: як би їм здихатись Пороха.

Програвши в карти далеко за північ, чиновник став прощатись. Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней. Невелике чиновниче збіжжя зложене було у невеличкий чемодан і положено у ногах поштаря. Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом; задзеленчав голосний дзвоник - і тільки курява встала…

- Поїхав! - в один голос сказало кілька душ.

- Хороший чоловік…

- Чудесний… хоч і молодий… А розумний - не кат його взяв! -

Та ще б! Правовід, та не розумний… Ну, звісно: благородне дитя…

- А коли б воно нам не нашкодило,- увернув хтось неймовірний.

- Хто? він? - оступивсь Кряжов.- Ніколи! Ш зроду-віку… Ми його знаємо, як облуплену овечку… Він у нас у банці - по уха застряві В довгу - як в шовку!.. Він у мене ось тут сидить! - Кряжов стулив міцно кулак і показав поверх голови.

- Ну, коли так, то безпечної - у один голос зарі-шили Шавкун і Чижик.

Горе, кажуть, об горе чіпляється.

Вернувся Чіпка з Гетьманського додому з розтроюдженим лихом у серці. Стріва його мати, хвалиться: нема Галі дома, поїхала до батька, бо Максим занедужав.

- Чим? - пита Чіпка.

- Господь його знає. Поїхав, кажуть, кудись на ярмарок любісінький, милісінький, а привезли - ледве дише.

- Гм… А що у вас чувати доброго?

- Що ж тепер доброго почуєш? Нема тепер нічого доброго… Он, розказують, на Красногорку напали розбишаки… Чоловіка з двадцять наїхало,- та сторожі одбили… Кажуть, така бійка була, господи!

Чіпку подрав мороз поза шкурою… "Так… такі - думає він.- Оце ж воно йому й ікнулося!.."

Порозпрягав він коней, підложив сіна. Ходить по двору - не хочеться і в хату. Сонце саме заходило. Піднялась вечірня шарпанина. Там воли ревли; там овечата мекали; там жінки свиней кликали… Все то хазяйські клопоти. Чіпці - байдуже до всього тогої Він навіть не дослухається… У його тепер свої клопоти, не обберешся їх…