Холодна Гора

Аби дійти правди треба, перш за все, відкинути вочевидь фальшиві пояснення.

Необхідністю залучення робочої сили для великих робіт у Заполяр’ї не можна пояснити арешти керівних груп радянської адміністрації. А саме з цього й почалася «велика чистка». Не можна арештовувати провідних учених та інженерів у країні, усувати керівників Червоної армії та полишити тільки десяту частину складу урядів усіх союзних республік лише заради того, щоб отримати робітників для холодного Сибіру. То був би дуже дорогий спосіб залучення робочої сили. Ні, ця причина відіграє лише другорядну роль. Коли сотні тисяч уже були заарештовані, спланоували широкомасштабні роботи з метою їх використання. Плани просунулись далі, ніж спочатку малося на увазі, й вимагали нових мільйонів.

Не є більш плідною й спроба пояснити «велику чистку» як захисну міру революційних завоювань проти її ворогів у критичний період. Це пояснення має багато хибних моментів. Уже сам термін початку арештів свідчить проти такого припущення. Вони не розпочалися в 1932–1933 роках, коли насильно проводилася колективізація і великий голодомор потряс державу до основ, і політичний переворот багатьом здавався єдино можливим виходом із становища, що склалося. Вони почалися в 1936 році в той час, коли Сталін уже давно отримав на селі перемогу. Тоді вже ніхто навіть не думав про можливість його усунення. Ніколи ще революція взагалі й панування Сталіна зокрема не були в більшій безпеці.

Аналіз контингенту арештованих дуже ясно вказує на одну обставину: вороги соціалістичної революції в нього не потрапили. Не потрапила сюди й стара партійна опозиція. А потрапили туди ті, хто не міг забути часів свободи. Одне можна стверджувати з певністю:

навіть часи передреволюційного самодержавства разом із ленінською ерою видавалися російським поборникам свободи міражем у порівнянні з деспотизмом Сталіна.

А потрапили до цього контингенту поборники свободи, і про це свідчить склад в’язнів у перший період «чистки». Не було серед них класичних ворогів російської революції — монархістів та білогвардійців. Ці прибічники інших форм деспотизму були помилувані.

Я не зустрічав у в’язницях «великої чистки» жодного монархіста. Та й серед національних меншин не було груп реакційних, ортодоксальних, а лише прогресивні й демократичні, як, наприклад, вірменські «дашнаки».

Можна зауважити, що в 1937 році в Радянському Союзі вже не було ніяких монархістів. Але ж не було й ніяких дашнаків. Арештовані вірмени були безграмотними чистильниками взуття, які до свого арешту навіть не чули слова «дашнак». Їх примушувати визнавати себе дашнаками, ця обставина має вирішальне значення, бо саме вимушені ДПУ зізнання видавали таємні наміри диктатора. Російські в’язні були змушені зізнаватись у тому, що вони є соціал-революціонерами, анархістами, меншовиками чи членами інших прогресивних партій. ДПУ не мало наміру виставляти їх як поборників царського абсолютизму.

«Велика чистка» була спрямована проти небагатьох справжніх друзів свободи і проти багатьох — Сталін та ДПУ саме їх і боялися, — хто міг стати таким другом.

Це головний висновок з трирічного досвіду мого ув’язнення в ДПУ, зроблений на основі аналізів незчисленних справ.

Сталін дійшов до кінця дороги «великої чистки». Історія нашої планети не знала іншого прикладу такої тотальної влади. Однак же йому не вдалося позбавити народи Росії пам’яті. Глибоко, під тяжкою запоною, продовжує жевріти тяга до свободи.

Історичний коментар до книги Олександра Вайсберга «Холодна Гора»

У 30-і роки Український фізико-технічний інститут був одним із найвизначнінших наукових центрів Радянського Союзу. З метою обміну досвідом його відвідали багато вчених із різних країн. І цей інститут було практично розгромлено хвилею незбагненних репресій 1937–1938 років. При цьому постраждало багато іноземних учених, які на той час працювали в УФТІ. Великий розмах репресій, арешти багатьох усесвітньовідомих як радянських, так і закордонних учених виводять «справу УФТІ» далеко за межі подій харківського чи навіть всесоюзного масштабу, це вагома частина історії світової фізики.

Починаючи з 1962 року в УФТІ регулярно відзначалися ювілейні дати з нагоди створення інституту (1928) та здійснення першого в СРСР розщеплення атомного ядра (1932). З цього приводу в Харкові збиралися урочисті засідання, проводилися всесоюзні та міжнародні конференції, на яких ветерани науки ділилися своїми спогадами. Як правило, ці заходи супроводжувалися виданням наукових збірників, у яких розглядалися й питання історії інституту.

Та дві теми завжди ретельно обминалися. Це робота в інституті іноземних фахівців та репресії серед учених. Незважаючи на те, що всі репресовані фізики згодом були реабілітовані, згадувати їх в УФТІ було не прийнято. Книги, присвячені потерпілим уфтінцям, були видані за ініціативою вчених інших інститутів — Фізико-енергетичного (Обнінськ) [1] та Фізико-технічного низьких температур (Харків) [2].