Холодна Гора

Країна потребувала таких людей. Навіть у глибині своєї душі він не мав нічого проти вождя партії. Був далекий від політики, кохався у своїй роботі і дбав лише про неї. Люди такого складу в усіх країнах є опорою держави. Навіщо його заарештовувати? Навіщо його змусили підписати, що він шпигун? Напевне, людей, яких звинувачували у великих процесах, також якимсь чином примушували до зізнань невідомими засобами, але ж то було зведення рахунків між великими людьми. Там ішлося про захист диктатора від імовірного, хоч і неправдоподібного замаху. Але Штралер та інші мої знайомі, яких арештували, та й сам я є малими людьми. Я був ще так-сяк людиною політичною, цінував волю й замислювався над тим, чому революція знищила свободу самих революціонерів, як і свободу старих класів.

Але ж Штралер та інші не сягали в думках так далеко. Виконували свою роботу та турбувалися про свої родини. Тож навіщо їх арештовано? Чи й мене змусять до складання неправдивих зізнань? Чи й я зламаюсь по кількох тижнях і підпишу все, чого вони зажадають?

Але, може, то все є поганим сном? Мабуть, вони просто перевіряють людей на лояльність і відпускають, коли встановлять невинуватість? Не можуть же вони бути настільки божевільними, щоб нищити власних людей?

Ці й подібні думки товклися в моїй голові протягом двох годин, доки я чекав Полевецького. Нарешті я побачив його, що йшов до мене швидким кроком. Він тримав у руках теку з паперами. Йдучи, Полевецький якось дуже вже понуро тримав голову. Мені навіть здалося, що обличчя його потемніло, й мене охопила тривога. Я намагався погамувати її. Що б там не було, а я маю триматися спокійно. Він відімкнув двері свого кабінету й промовив: «Заходьте й сідайте».

Полевецький ретельно склав папери, сів у своє крісло й деякий час мовчки дивився на мене. Згодом почав піднесеним тоном:

— Ми вимагаємо від вас негайно скласти повне зізнання у вашій диверсійній діяльності на території Радянського Союзу.

Він ще не встиг скінчити, а я вже думав про те, що маю робити.

Зірватися з місця й учинити скандал, чи вести себе спокійно? Або якщо зреагувати спокійно на таке нечуване звинувачення, то це може бути сприйнято як визнання вини? Я вирішив вибрати середину.

— Не розумію, про що йдеться. Що ви маєте на увазі?

— Ви прибули до нашої країни з завданням організувати підпільну діяльність. Ми спостерігаємо за вашою брудною роботою вже багато років, а зараз даємо вам шанс. Зізнавайтеся в усьому, видавайте своїх агентів і переходьте на наш бік.

— Ви не маєте права розмовляти зі мною таким тоном!

— Нам краще знати, як з вами розмовляти і що з вами робити.

Давайте інформацію, яку ми від вас вимагаємо.

— Я вам ніякий не контрреволюціонер. Навпаки, я лояльно працюю й допомагаю будувати соціалізм.

— Ми поговоримо про вашу роботу пізніше. Ви посилаєтесь на успіхи в роботі для маскування своїх брудних злочинів проти радянської держави.

— Товаришу Полевецький… — Я вам не товариш.

— А як до вас звертатися?

— Для вас я громадянин слідчий.

— Хіба я вже під слідством чи заарештований?

— Ще ні. Але це залежатиме від результату нашої розмови. Пропоную вам останню можливість. Переходьте на наш бік і працюйте з нами. Це вам зовсім не зашкодить.

— Я навіть не розумію, про що ви говорите. Я німецький комуніст і прибув сюди, щоб узяти участь у будівництві соціалізму.

— Ви п’ять років очолюєте підпільну роботу, спрямовану проти цього будівництва.

— Навпаки, багато років я працюю, скільки є сил і енергії над виконанням завдань, поставлених партією та урядом.

— То нас не обходить. Нас цікавить ваша контрреволюційна робота. Кажіть, хто давав вам інструкції? Хто заслав вас сюди? Хто ваші агенти?

— Громадянине слідчий, ви не маєте права розмовляти зі мною таким чином. Можете мене заарештувати, але поки я не арештований, не дозволю зі мною так розмовляти.

Він сердито звівся на ноги й закричав:

— У наших камерах ми поговоримо з вами інакше. Ви просто не розумієте свого становища. Я не маю щонайменшого бажання полемізувати з вами. Відповідайте конкретно на моє питання: хто вас прислав?

— Вища Рада народного господарства запросила мене як фізика до харківського інституту.

— Я вже казав, що не збираюся дискутувати тут про вашу наукову роботу. Мене цікавить лише ваша контрреволюційна діяльність. Востаннє пропоную вам зізнатися.

— Мені немає в чому зізнаватися.

— Не будьте легковажним. Адже йдеться про ваше життя.

— Громадянине слідчий, я не розумію, про що йдеться. Або ви сприймаєте мене за когось іншого, або це результат чиєїсь злої волі, хтось хоче мені нашкодити. Що ви маєте проти мене?

— Я вам уже сказав. Ви очолюєте антидержавну групу, і я вимагаю від вас подробиць конспіративної роботи.

— Громадянине слідчий, я ладен повідомити вам найнезначніші подробиці свого життя. Маю добру пам’ять. Мені абсолютно нема чого приховувати від вас. Я не ворог цієї держави, я патріот Радянського Союзу.

— Ви є ворогом, і скоро ми примусимо вас у цьому зізнатися.

— Скажіть мені нарешті, у чому ви мене звинувачуєте?

— Я вам уже казав.

— Ви висуваєте огульні, нічим не обґрунтовані звинувачення.