Холодний Яр

Гмм... Вхід через ресторан. Досить мудро, бо як хтось заходить — не знати, чи до ресторану, чи до штабу. Але й досить глупо, бо як хтось захоче дивитися — то сяде собі в ресторані й буде бачити, хто до штабу заходить.

Мої дорожні товариші йдуть оглядати місто. Я йду стукати до пана, що вже виходив.

Двері відчиняє молодий старшина в англійській шинелі.

— Ви звідкіль?

— Я з Холодного Яру.

— Моє поважання! Заходьте. Я називаюся поручник П.

Сідайте. Оповідайте, що там в Холодному Яру? Скоро вже повстанці Київ займуть? Правду сказати, вже осточортіло сидіти у тій Европі.

Кімната була завалена військовими мапами України. Великий стіл застелений кусниками полотна з начертаними на них мапками місцевости. Поручник зсуває їх в одну велику мапу.

— Я ще, знаєте, не спав сьогодні — цілу ніч креслив. Пильна робота. Так ви кажете — з Холодного Яру? Це — Чигиринщина. О, прошу, — ткнув пальцем в одну із полотняних, — це ваш район...

Туди за отамана районового Кузьменко піде. Може знаєте його?

— Ні, не знаю. Він не чигиринець?

— А, ні-ні! Він із... — назвав поручник місцевість, звідки походить майбутній отаман Холодного Яру і задоволене усміхнувся.

Ми тепер зовсім нову систему впроваджуєм у повстанчу роботу. Досить уже тієї безвідповідальної безплянової отаманїї! Генерал призначив уже своїх певних людей, що переймуть владу в усіх районах. Бачите — показав на полотнянки, — Україна розбита на двадцять-шість районів, — в кожний піде наш отаман. Це я цілу ніч креслив на полотні для кожного отамана мапку його района, щоб, бува, за володіння не посварилися.

Поручник тикав пальцем у мапки районів і називав прізвища.

— Сюди той піде, сюди той, в цей район — той... Все певні здібні люди.

Я сидів коло стола, як би мене хто макогоном по голові тарахнув. Хотілося кричати: Чоловіче! Нащо ти мені це говориш?! Звідкіль ти знаєш — хто я?! Що я тобі сказав — з Холодного Яру?! А може я з ВУЧЕКА?! Таж ти тикаєш пальцем у життя тисяч, десятків тисяч людей!!!

Зареєструвався у начальника штабу — полковника Отмарштейна. Обережно випитав, що треба, приглянувся до посвідки і підписів. Сказав написати звіт і визначив годину приняття у генерала Тютюнника.

Пополудні я сидів за столом Тютюнника, що кінчав читати мій звіт. Вернидуб був уже принятий поперед-мене, і Тютюнник накрив дискретно верхню сторінку його звіту, щоб я часом не прочитав чогось. Не здогадувався, певно, що Вернидуб давав мені читати його в ресторані цілий, щоб я сказав, чи добре написаний. Скінчивши читати, генерал пронизливо глянув мені в очі.

— Так ви кажете, що з Холодного Яру. А я кажу, що сумніваюся в цьому.

— А чому, пане генерале?

— Бо відомости про стан, які ви отут подаєте, не сходяться з тими відомостями, які я маю вже і то від певних людей.

— Якщо вони не сходяться з моїми, то дозволю собі посумніватися в їх правдивости.

Генерал нахмурився.

— Ви подаєте, що нема зовсім гармат. А я маю точні відомости, що є, і кулеметів втричі більше, ніж ви подаєте! І людей змобілізованих вдесятеро більше! І влада отамана Холодного Яру не звузилася в останній час, як ви пишете, до найближчих сіл, а поширилася на довколішні повіти! І штаб — не у якійсь там дурній землянці — а в Мотриному манастирі! Так, мій пане! Ви думаєте, що ми нічого не знаємо? — Ми знаємо все, що діється в усіх закутинах України. Скажіть краще, хто вас послав з такими відомостями і в якій цілі?

— Треба про це було питати, пане генерале, того, хто вам тамті відомости давав. Мене послав сюди штаб Холодного Яру і я, як його осаул, знаю, що він має та куди його влада сягає. А послали мене, щоб спитатися — чи буде якийсь збройний удар із Заходу, чи не буде. Як не буде — повстання будуть червоними здушені. Битися Холодний Яр буде до останнього, але лобом мура не розіб'єш. Штаб хоче знати, чого можна сподіватися, щоб відповідно пристосувати свою працю до подій. На його відповідальности — доля сіл і тисяч селян.

Тютюнник усміхнувся іронічно до Отмарштейна, що за сусіднім столом прислухався задумано до розмови.

— Ви чуєте, пане полковнику?

Отмарштейн мовчав.

— Пане генерале! Розумію вас, чому ви усміхаєтеся. Вам хочеться почути, що повстанці ось-ось вже в Україні владу захоплять. Вам хочеться вірити і ви вірите таким нісенітницям як оті, що написав вам Вернидуб — так, як ми донедавна вірили, що українська армія за Збручем переформовується, поповняється і переозброюється.

Генерал хвилину думав.

— Ви у якій дивізії в армії були?

— У Запорізькій.

— Поїдете до дивізії до табору. До Холодного Яру не потребуєте вертатися, бо туди інший чоловік має цими днями піти. Ми тепер перебудовуємо всю повстанчу працю і напевно не буде так зле, як ви кажете.

— Знаю. Розбили на двадцятьшість районів і до Холодного Яру піде Кузьменко.

Генерал збентежено глянув на Отмарштейна, потім на мене.