Холодний Яр

— Ну, панове, зібралися всі — можна приступити до діла. Перш за все, може хто з вас не знає, що позавчора, у Чигирині сталася маленька зміна. З Києва до Коцура прислали ревком, голову парторганізації, голову чека, воєнкома, всього дев'ять чоловік партійних тузів. Ну, а в Коцура ж свій ревком. Після спільного засідання обох ревкомів усі прислані з наказу Коцура були потоплені в криниці, а над штабом замість червоного піднесено чорний прапор анархії. Для нас це має тільки те значіння, що Коцур вступив в одверту боротьбу з московськими большевиками. Миритися з ним нам не прийдеться.

Члени ревкому, українці Ільченко, Сатана, Хвещук, прислали до нас листа, в якому пропонують спільними заходами скрутити Коцурові голову і піднести над Чигирином національний прапор. Цієї справи ми зараз обговорювати не будемо.

Друга справа — це необхідність переходу від явних форм бойової організації в Холодному Яру до конспіративних і тимчасова ліквідація Мотриного манастиря як воєнного осередку, чого вимагає положення на Україні.

Третя справа — зв'язок і консолідація наших сил при новій формі організації.

Четверта — налагодження зв'язку з головним штабом нашої армії, бо ми не знаємо під цей час, де вона і що з нею.

П'ята — поки совітська влада ще не окріпла на місцях — мусимо обсадити довколишні райони своїми людьми. В першу чергу треба організувати большевикам міліцію в м. Кам'янці, на залізниці, і ми рішили, що з Андрія Чорноти вийде не поганий «червоний пристав».

Голос забрав отаман Василь Чучупака.

— Я, панове, нарочито запросив вас, щоби спільно обговорити положення і як найкраще пристосуватися до нього. На жаль, не прибув Отаманенко, або хто інший з Бовтишки та Іваногорода, але з тим районом ми порозуміємося пізніше. Зрештою, села по той бік залізниці під натиском обставин вже зробили те, що треба зробити і нам.

Ми під цей час не маємо ширших відомостей про загальне положення на Україні, щось більше будемо знати, коли повернеться з Києва мій заступник Деркач.

Але одно ясне. Большевики під цей час не провадять більшої війни на фронтах на Україні. Що твориться на Півдні з денікінцями — не знаємо, але можна припускати, що вони після розгрому не скоро очухаються, якщо взагалі очухаються, і зможуть розпочати ще якісь акції. Ми маємо відомості, що в бік Криму большевики значніших частин війська вже не посилають, а прибуваючі з Московщини частини кидаються на «внутрішній фронт», на приборкання повстанчого руху, на «викачку» зброї і хліба з сіл. Взагалі спішаться з закріпленням свого внутрішнього положення на Україні, можливо передбачуючи якусь поважнішу збройну боротьбу на зовнішних фронтах.

Що твориться на заході, що діється з українською армією, чи зможе вона відновити фронт, на який ми могли би орієнтуватися — невідомо. Хмарині гончарі з Цвітної привезли відомості, що партизанські частини нашої армії, які недавно переходили коло нас, мали декілька успішних боїв з червоними[3], а також є чутки, що до них прилучилися значні частини Галицької Армії, — але це ще не є фронт.

Ходять здогадки, що весною большевики будуть воювати з Польщею і Румунією, та це лише здогадки.

Як ви всі підтверджуєте, та за моїми відомостями і з дальших околиць, серед нашого населення панує переконання, що по всій Україні переводиться якась таємна організація і що весною український уряд дасть «гасло», після чого вся Україна має повстати і винищить всіх ворогів. У нас в Мельниках тільки й балачок, що про те «гасло», про ті нові «треті півні», які мають зробити щось надзвичайного.

На мою думку, це є лише збільшене вражіння від балачок населення з переходячими частинами нашої армії, бо коли б дійсно щось готовилося, то хтось мусів би прийти і до нас.

Це добре, бо підтримує в селах дух і надію, але в дійсності вигляди на майбутнє далеко не рожеві. Большевики мають тепер на Україні значно більше збройних сил, як у минулому році. Після боїв з денікінцями ми ще не мали з «товаришами» значних сутичок, і коли притягнемо на себе їх увагу, то навряд чи зможемо утриматися так, як утрималися минулого року, коли вони мусіли кидати на нас частини, зірвані з фронтів. Щоб запобігти ліквідації, мусимо заздалегідь самі «зліквідуватися», перейти на положення, в якому не будемо відрізнятися від других районів. А то наші села занадто вже «розкозакувалися»... До кума в гості — з рушницею, до дівчини — з рушницею та ще й шаблю причепить, з хутора до церкви — з рушницею... В Медведівці на ярмарку продають-купують набої, зброю, як за добрих гетьманських часів.

Отож, явне ходження з зброєю треба припинити. Зовнішний поділ на сотні зліквідувати. Жадних збірок без конечної потреби не робити. Всіх козаків з Мотриного манастиря переведемо в найближчі дні до села на хутори і розмістимо по селянах, за «своїх». Ходження в військових строях, їзда на сідланих конях — має зникнути.