Кіберіада

— Пане, — сказав Трурль, — машина розповідає правду, адже її інформаційні присоски я приставив до своєї голови перед самісіньким виїздом, і вона почерпнула звідки мої спогади. Але зробила це сама, отож я не знаю, які з моїх спогадів вона в себе всотала, тому не можу сказати, що я її чогось умисне навчив. Але не можна й сказати, що джерела її знання містяться поза мною. Що ж до Численців, у розповіді справді не йдеться про їх подальшу долю, бо ж про все можна розповісти, але не все можна владнати. Якби те, що зараз тут відбувається, було не дійсністю, а тільки майстерним оповіданням машини, якийсь слухач міг би запитати, чому ти й твої приятелі маєте кулясту форму тіла, — хоча ця кулястість ніби не виконує в оповіданні ніякої функції, а є просто непотрібним додатком…

Королівські приятелі подивувалися з Трурлевої винахідності, а сам король, широко усміхнувшись, промовив:

— Твої слова не позбавлені слушності. Що ж до нашої форми, то я можу пояснити тобі її походження. Колись дуже давно ми, тобто наші предки, були зовсім інші на вигляд, бо вони виникли з волі драглистих істот, що їх іще називали блідавцями, й котрі збудували наших предків за власним образом і подобою; вони мали тоді руки, ноги, голову й тулуб, який усе це поєднував. Але, визволившись від опіки своїх творців і прагнучи знищити в собі навіть сліди свого походження, покоління моїх предків поступово змінювалися, аж поки досягли форми кулі. Добре це чи зле, але так уже воно є.

— Пане, — сказав Трурль, — кулястість, з погляду конструкції, має як позитивні, так і негативні сторони, але з усіх інших поглядів краще, коли розумна істота не може змінювати самої себе, оскільки така свобода — то справжнє лихо. Бо той, хто мусить бути таким, яким він є, може проклинати долю, але змінити її не може. Але той, хто може змінити самого себе, вже нікого в світі не може звинуватити у своїй недолугості. Якщо йому погано з самим собою, то ніхто, крім нього, в цьому не винен. Але я прибув сюди, королю, не для того, щоб викладати тобі загальну теорію самоконструювання, а для того, щоб випробувати свої машини-оповідачки. Чи бажаєш послухати наступну?

Король погодився, й тоді співрозмовники, хильнувши з амфор іонної наливки найвищого гатунку, повсідалися зручніше, а друга машина наблизилася до них, гречно вклонилася королеві й сказала:

— Великий Королю! Це буде історія з шухлядками про Трурля-конструктора та його дивнонелінійні пригоди!

Якось король Мучидав Третій, володар Залізії, викликав до себе Великого Конструктора Трурля, щоб довідатися в нього, як стати досконалим і як переробити для цього дух і тіло. Трурль відповів йому так:

— Якось мені трапилося побувати на планеті Легарії. За своєю звичкою, я затримався в заїзді, вирішивши не виходити з кімнати, доки документально не ознайомлюся з історією та Звичаями легарійців. Це було взимку. Надворі мела хурделиця, і, крім мене, в похмурому будинку не було нікого. Аж тут чую стук у браму. Визирнувши, я побачив чотирьох вбраних у каптури мужів, що аж угиналися від ваги чорних саквояжів. Вивантаживши їх з панцерного повозу, вони ввійшли до заїзду. Наступного дня близько полудня я почув із сусідньої кімнати дуже дивні звуки: відлуння свисту, стукоту, хрипу, дзенькіт розбитого посуду, а найгучніше розлягався могутній бас, що безнастанно й невтомно вигукував:

— Хутчіше, сини помсти! Хутчіше! Тягніть елемент крізь сито, та рівненької А тепер у лійку його! І вальцювати! А подайте-но мені того схованого в смерті корчимуху, бляходера, іржоїда, того хрободава! І в могилі не сховається від нашого справедливого гніву! Сюди його разом з огидним мозковиськом, з хижими лаписьками, а тепер витягайте йому носа, далі, далі, рівненько тягніть, щоб було за що схопити під час тортур! А дмухніть-но правим міхом, працьовиті мої! «У лещата його! А тепер клепайте мідяне чоло! І ще раз! Добре, далі, так! Ану, не лінуйтеся там з молотом! Гей! А натягніть-но там нерви струною, щоб не втік так швидко, як той, учорашній! Нехай скуштує мук і нашої помсти! Ну ж бо, гей! Га!

І він гукав отак, рикав та верещав, а відповідав йому тільки гуркіт і хукання міхів та подзенькування молота, а потім раптом почулося чхання, і з чотирьох горлянок вибухнув рик тріумфу; за стіною щось зашурхотіло, і я почув, що там відчиняються двері. Зазирнувши в шпаринку, я побачив, як у коридор крадькома виходять незнайомі прибульці, й, не вірячи власним очам, нарахував уже п’ятьох. Вони спустилися сходами, замкнулися в пивниці й довго не виходили, а надвечір повернулися до себе вже знову вчотирьох. І було в них тихо, наче туди завітала смерть. Я знов повернувся до своїх книжок, але та історія дуже мене непокоїла, і я постановив, що не заспокоюся, поки не довідаюся про все. Назавтра о тій самій порі, опівдні, знову озвалися молоти, застогнали міхи і знову розлігся той самий жахливий хрипкий бас: