Тоді Хитріян, запобігливо вклонившись, показав Розпорикові ряди дірочок на одвірках шаф, що бігли згори вниз, з написами на перламутрових табличках, і здивований король прочитав: «Сон військовий з фортецями і дамами», «Сон про любчика-шурупчика», «Сон про лицаря Фиртана і прекрасну Рамольду, Гетерикову доньку», «Сон про кібермарини і кібермаринади», «Ложе королівни Гопсалі», «Сармата, чи гармата без пороху й кулі», «Сальто еротале, чи Амористична акробатика», «Солодкий сон в обіймах восьмипестливої Октопіни», «Перпетуум-аморобіле», «Трапезування олов’яними галушками в молодикову ніч», «Сніданок з дівчатами й музикою», «Як підбити сонце ватою, аби любо гріло», «Пошлюбна ніч королівни Недотепи», «Сон про шріт у черевику», «Про котяче», «Про боже ля», «Фруктові кіборгії для кіберів, воркую-чі грушки, компот з цикути й пишні спокусливки», «Як любилися синогорлиця з дочкогорлицею», «Сон сластолюбний, гуляшо-гулящий із потапцями», «Мона Ліза, або Лабіринт солодкої нескінченності».
Перейшовши до другої шафи, король почав читати: «Сни-дрімоти й ігри». А далі: «У шибеника й шибеницю», «В солене-перчене», «У Клопштока і критиків», «У давчинку-чередничку», «В пику», «У ковдрочку з дірочками», «В споглядачки», «В пику ще раз», «У змучені п’яти і сп’ячені мути», «В катехніку чи у стинанки й витинанки», «В чортівню», «В кібжоржину», «В комухляй», «В кібаядеру», «В кібернера і кібернантку», «В гурійські перегони». Хитріян, інженер душ, одразу ж пояснив королю, що кожен сон сниться сам собі тільки доти, поки хтось не встромить свого штекера, причепленого до годинникового ланцюжка, у відповідні дірочки. Тоді він так гарно під’єднується до шафового сну, що переживає цей сон як справжній, явний і реальний. Король Розпорик зацікавився, взявся за ланцюжок і знічев’я ввіткнув контактик до білої шафи під написом «Сніданок з дівчатами й музикою». Тільки-но він під’єднався, аж чує, що його хребет поростає колючками, ззаду прокльовуються величезні крила, руки й ноги розлазяться в розтоптані лаписька з пазурями, а з пащі, де стирчать у шість рядів ікла, валить сірчастий дим і полум’я. Він страшенно здивувався й хотів кахикнути, але з горла видобувся громовий рик, аж земля задвигтіла. Він здивувався ще дужче, ширше розплющив очі, освітив темряву власним вогненним подихом і побачив, що до нього несуть у зелених, як салат, паланкінах з фіраночками дівчат — по чотири в кожному, та таких запашних, що аж слинка котиться. Стіл уже накритий, тут перець, там сіль, отож король облизався, зручно вмостився і давай їх по черзі з паланкінів вилущувати, як горішки, аж очі йому туманилися від насолоди, а остання дівиця була така розкішна, така смачна, що він аж прицмокнув і погладив себе по животі, хотів був попросити ще, та тільки мигнуло, і він прокинувся. Дивиться — стоїть він, як і перед тим, у палацовому передпокої поруч з Архімудритом Хитріяном, а перед ним самосонні шафи виблискують коштовним камінням.
— Ну, як вам дівчата? — питає Хитріян.
— Та нічогенькі, але де музика?
— Та куранти в шафі заїло, — пояснив кібернер. — Може Ваша Королівська Величність схоче скуштувати іншого смачного сну?
А певне, королеві хотілося, але вже з іншої шафи. Отож він підійшов до чорної і підключився до сну під назвою «Про лицаря Фиртана і прекрасну Рамольду, Гетерикову доньку».
Дивиться — і бачить, що це, власне, романтично-електрична доба, а сам він, увесь закутий у крицю, стоїть у березовому гаю, а перед ним щойно переможений дракон. Далі — шумлять дерева, вітерець повіває і річечка тече. Глянув він на себе у воду і зрозумів, що саме він є Фиртаном, лицарем високої напруги, незрівнянним героєм. Усю історію свого лицарства мав написану на собі й пам’ятав її як власну. Забрало шолома повигинав йому своїми п’ястуками в передсмертних корчах фиртанічно переможений ним Морбідор. Завіси наколінників понадламував Кувенцит Дужобій, заклепки надплічників пообгризав, конаючи, Рипуць Мордавий, решітки в передсмертній агонії повгинав Монстерицій Грубіян, на гвинтах, налокітниках, клямрах, передніх і задніх застібках, з’єднаннях, засувках були сліди панцирних сутичок. Глянув на щит — а він весь у жужелиці від блискавок, зате плечі — чисті, як у дитини, бо досі нікому не показував спини у збройному герці! Сказати по правді, йому до цього було байдуже, бо від слави не було йому ні холодно, ні душно; проте, згадавши про Рамольду, він сів на коня й почав шукати її по всьому сні. Так доїхав до фортеці її батька, князя Гетерика. Задудніли під вершником і румаком колоди підйомного мосту, а сам князь вийшов назустріч з розкритими обіймами — привітати і провести до своїх покоїв.
Кортить лицареві до Рамольди, та не випадає так одразу питати. Тим часом старий князь розповідає йому, що в замку гостює чужий лицар, Винодур з роду Полімериків, фехтмайстер-еласт, котрий ні про що інше не марить, як тільки про поєдинок із самим Фиртаном. Аж ось і Винодур, гнучкий і гінкий, підійшов та й каже: