Кіберіада

А Кляпавцій, коли прочув, що сам король щедро обдарував Трурля і відзначив його Орденом Великої Пружини та Геліконідною Зіркою, заволав на весь голос:

— Як це так? Ото за те, що мені вдалося його обіграти, розкрити всі його підступи та хитрощі, коли я так спустив йому шкуру, що він мусив потім клепати й латати себе і покривлені ноги випростувати, за те, що, спіймавши облизня, він дав уночі драла з мого підвалу, — то за все те він купається тепер у розкошах, і ніби цього мало, — король нагороджує його ще й орденом? О світе, світе…

І, страшенно розгніваний, повернувся Кляпавцій додому, щоб замкнутись там на чотири засуви. Бо збудував він таку саму Машину Для Виконання Бажань, як і Трурль, тільки що той свою скінчив раніше.

Сім подорожей Трурля і Кляпавція

ПОДОРОЖ ПЕРША, АБО ГАРГАНЦІЯНОВА ПАСТКА[16]

Коли у Всесвіті не було ще такого безладдя, як нині, і всі зірки стояли рядочком одна за одною, так що їх легко можна було полічити зліва направо чи згори донизу, причому більші й блакитніші зірки групувались окрема, а менші й прижовклі, як тіла другорядні, позапихані були в кутки, коли в космосі не було навіть сліду від якогось там пилу, пороху чи туманного непотребу, — за тих давніх добрих часів панував звичай: конструктори, які мали Диплом Вічної Всемогутності з відзнакою, вирушали час від часу в подорожі, щоб нести далеким народам добру пораду й допомогу. Отож згідно з тією традицією випало податися в подорожі Трурлеві з Кляпавцієм, для яких створити чи погасити зірку було однаково, що лузати насіння. Коли пройдений у просторі шлях був уже такий великий, що в них стерлась остання згадка про рідне небо, побачили вони перед собою планету, не велику й не малу, а якраз підходящу, з одним-єдиним континентом. Її ділила навпіл червона лінія, по один бік якої все було жовте, а по другий — рожеве. Мандрівники зрозуміли, що перед ними дві сусідні держави і, перш ніж сідати на планету, вирішили порадитись.

— Коли вже тут є дві держави, — сказав Трурль, — буде справедливо, якщо ти підеш в одну, а я в другу. Тоді нікого не буде скривджено.

— Гаразд, — відповів Кляпавцій, — але що буде, коли вони вимагатимуть від нас військових засобів? Таке трапляється.

— Звісно, вони можуть домагатися зброї, навіть дивовижної, — погодився Трурль. — Одначе домовимося, що рішуче відмовимо їм.

— А якщо вони особливо наполягатимуть? — не вгавав Кляпавцій. — І таке буває.

— Що ж, перевіримо, — відказав Трурль і ввімкнув радіо, звідки одразу ж бухнула бадьора військова музика.

— У мене ідея, — мовив Кляпавцій, вимикаючи радіо. — Ми можемо вдатися до рецепту Гарганціяна. Що ти на це скажеш?

— Ох, той Гарганціянів рецепт! — вигукнув Трурль. — Ніколи не чув, щоб до нього хтось вдавався. Проте можна спробувати, чом би й ні?

— Кожен з нас має бути готовий вдатися до нього, — підсумував Кляпавцій. — Але, безперечно, маємо зробити це обидва, інакше все скінчиться для нас погано.

— Ет, дурниці, — мовив Трурль, вийняв з-за пазухи золоту скриньку й відкрив її.

Всередині скриньки на оксамиті лежали дві білі кульки.

— Візьми одну, а друга залишиться в мене, — сказав Трурль. — Щовечора ти оглядатимеш свою кульку, і якщо вона порожевіє, то це буде знак, що я скористався з поради. Тоді й ти зробиш так само.

— Отже, домовилися, — сказав Кляпавцій і сховав кульку.

Після цього вони приземлились, обнялися й кожен рушив у протилежний бік.

Державою, до якої потрапив Трурль, правив король Потворик. Це був мілітарист із діда-прадіда й до того ж скнара просто-таки космічний. Щоб зменшити витрати, він скасував усі кари, окрім найголовнішої. Його найулюбленішим заняттям було ліквідовувати зайві установи. А відколи він скасував посаду ката — кожен засуджений до смертної кари сам повинен був позбавляти себе життя або, в разі виняткової королівської ласки, вдатися по допомогу до своїх найближчих родичів. Він підтримував лише ті мистецтва, що не вимагали витрат, як-от хорова декламація, гра в шахи та військова гімнастика. Взагалі він надзвичайно цінував військове мистецтво, бо ж виграна війна дає неабиякий зиск; але, з другого боку, до війни можна як слід підготуватися лише в часи миру, тим-то король хоча й помірковано, але дотримувався його. Найбільшою Потвориковою реформою було надання офіційного статусу державній зраді. Сусідня держава засилала до нього шпигунів, отож монарх утворив Департамент Запроданця, або Коронованого Зрадька, який через своїх чиновників за щедру плату продавав ворожим агентам державні таємниці; агенти, що не забували про власну кишеню, охочіше купували застарілі відомості, бо ті коштували дешевше.