Кіберіада

І двадцять слуг котять уже, набивають гармату, король прицілюється, палить — і тієї ж миті звір стрибає. Король хотів закритися мечем, та поки це зробив, потвори не стало. Ті, котрі бачили це, розповідали згодом, що мало з глузду не з’їхали: звір у повітрі розділився натроє!.. Метаморфоза була блискавична — замість сірої маси з’явилися три персони в поліційних уніформах, які ще в повітрі приготувалися виконати свої службові обов’язки. Перший поліцай, кермуючи ногами, витягнув з кишені наручники, другий лівою рукою притримував ківер з плюмажем, щоб його не зніс вихор, викликаний швидким польотом, а правою виймав з бічної кишені ордер, а третій потрібен був лише для того, щоб тим двом зручніше було приземлятись: він падав навзнак їм під ноги як амортизатор. Але притьмом схопився і струснув пилюку, тим часом як перший уже надів на короля наручники, а другий вибив у нього із застиглих від подиву рук меч. Закутого в наручники короля вони повели в пустелю. Посувалися довгими стрибками й тягли за собою монарха, що, власне, й не чинив їм опору. Якусь мить увесь почет стояв як укопаний. А потім заревів в один голос і кинувся навздогін. Уже кіберконі ось-ось наздоженуть утікачів, уже скреготять мечі, добуті з піхов, але ту ж мить третій поліцай увімкнув щось собі на животі, зігнувся, руки його перетворилися на два дишла, ноги скрутилися, в них уже заблискали шпиці, а на спині, що стала козлами зеленої брички, сидить поліція і довгим батогом шмагає короля, а той, у хомуті, руками вимахуючи, ховаючи короновану голову від ударів, мчить як скажений. Аж ось погоня наблизилася знов, тоді поліцаї вхопили короля за карк і — межи себе. Один швидше, ніж це слово сказати, зсунувся поміж дишла, стукнув-грюкнув і перетворився на веселковий стовп повітря, на громовержний гвинтокрил, від чого в тарадайки й справді наче крила виросли. Розкидаючи пісок і несамовито гуцаючи на вибоях, полетіла вона, так що за хвилину її вже тільки й бачили серед піщаних дюн. Королівський почет розсипався, шукаючи слідів, послали по собак-шукачів, а тоді на пожежних мотопомпах примчав резервний загін поліції і став гарячково поливати пісок, бо в надісланій із спостережного пункту в хмарах шифрованій телеграмі через поспіх та через те, що в телеграфіста тремтіли руки, сталася помилка. Загони поліції гасали по всій пустелі, обшукували, де який кущ був чи осот, просвічували все портативними рентгеноапаратами, понавикопували безліч ям, узяли з них проби на аналіз, сам генеральний прокурор наказав привести на допит королівського кіберконя. Від таємних дирижаблів увечері аж поночіло, на пустелю скинули навіть дивізію парашутистів із пилососами, щоб просіювали пісок, а всіх, хто скидався на поліцаїв, затримували, але це було не так уже й просто. І сталося під кінець таке, що одна половина поліції заарештувала другу.

Коли запала ніч, осовілі, перелякані шукачі верталися до міста з трагічними звістками, бо не пощастило напасти на жоден слід, — монарх наче крізь землю провалився. Серед ночі при світлі смолоскипів негайно привели закутих у кайдани конструкторів перед очі великого канцлера й охоронця королівської печатки, а той громовим голосом сповістив їм:

— За те, що ви влаштували згубну пастку Найвищому Монархові, за те, що насмілилися піднести руку на вельможного пана, Його Королівську Величність володаря і самодержця Жорстокія, — ви будете четвертовані, дрильовані, шпиговані, після чого спеціальним вентилятором-пульверизатором розпорошені на всі чотири боки світу, на вічну пам’ять і застереження проти підлого злочину царевбивства, тричі й без апеляції. Амінь.

— І це зараз? — питає Трурль. — Бо ми чекаємо посланця.

— Якого ще посланця, ти, підлий злочинцю?

Але справді, ту ж мить до зали задкує варта, яка не насмілюється зупинити перехрещеними алебардами самого міністра пошт і телеграфів. Його світлість при всьому параді, побрязкуючи орденами, наближається до канцлера і з прикрашеної діамантами торби, що висить у нього на животі, витягає листа. Промовивши: «Хоч я й штучний, але від короля походжу!» — розсипається дрібним маком. Канцлер, не вірячи власним очам, впізнає витиснений на червоному сургучі королівський знак, розламує печатку, витягає з конверта листа і читає про те, що король змушений вдатися до переговорів із конструкторами, що застосували алгоритмічні та математичні способи, аби його схопити, а тепер ставлять умови, які канцлер, коли йому дороге життя короля, повинен вислухати й погодитися. Підпис: «Жорстокій, писано в печері невідомого місця розташування, у полоні в потвори псевдополіцая, єдиної в трьох обмундированих особах…»

Тоді зчинився страшний ґвалт і лемент, кожне, намагаючись перекричати інше, стало питати, що ж то за умови, що все це означає, але Трурль правив одне: «Передусім прошу зняти наручники, бо інакше нічого не буде». Ковалі навколішки розковують конструкторів, усі до них кидаються, а Трурль знову своєї: