Кіберіада

Північний вхід до тунелю так слід шукати: від останнього з Більших Сонць протягом семи електричних отченашів курс просто на Полюс тримаючи. Потім малим галсом — ліворуч, доки з’явиться вогниста стіна, — тобто бік Гаврозаврона, а в ньому, як чорну цятку в білому полум’ї, видно отвір тунелю. Звідси лети, мов куля, просто вниз, нічого не боячись, бо вісім кораблів борт у борт можуть пройти тунелем; ніде більше не побачити краєвиду, схожого на той, який видно крізь бортові ілюмінатори. Спершу промайне Вогнепад Жаропилів, а далі вже залежно від погоди; коли нутрощі зірок розбурхані магнетичними бурями, котрі клубочаться за один чи два мільярди миль далі, видно великі вузли полум’я та його розжарені артерії з тромбами білого вогню, а коли буря ближча чи насувається тайфун Сьомої Сили, то тремтить склепіння, мовби біле тісто жару от-от мало впасти, та це лише так здається, бо воно летить, а не падає, і горить, а не згоряє, утримуване підпорами Потужних Полів. Дивлячись, як набрякає Протуберанційна М’якоть, а джерела довгих блискавиць, що їх звуть Пекельцями, стугонять і насуваються, слід міцніше стиснути штурвал, бо тут потрібно мати неабияку стерничу вправність, і дивитися слід не в карту, а в сонячні нутрощі, бо ніхто не пройшов так само той шлях двічі. Немов багнетом убитий в Гаврозаврон, тунель увесь звивається, крутиться і здригається, як вуж під ударами; тому слід весь час тримати очі широко розплющеними, не розлучатися з рятівним льодом, що прозорими бурульками оточує скло шоломів, і пильно вдивлятись у вогненну стіну, що мчить на тебе, випинаючись і гугочучи язичиськами полум’я, вогню, і, чуючи, як шкварчить, шмагана вогнем і облизувана сонячним жаром, обшивка корабля, ні на що, крім власної спритності, не покладатися. А водночас слід зважати й на те, що не кожен порух вогню і не кожен поворот тунелю неодмінно є ознакою зоретрусу чи обвалу білих океанів жару, отож, затямивши це, досвідчений стерничий не буде намарно вдаватися до помп, щоб згодом досвідченіші не взяли його на глум, що хотів краплиною аміаку остудити одвічне палахкотіння зорі. А коли хтось запитає, що робити, коли корабель справді потрапить у зоретрус, йому будь-хто з бувалих зореплавців одразу скаже, що тоді лишається зітхнути, бо на більше приготування до смерті часу все одно не вистачить, а очі можна, залежно від бажання, або заплющити, або розплющити, бо їх однаково прохромить вогонь. Але таке лихо трапляється надзвичайно рідко, бо клямристі клямри, встановлені Мірапудовими Імпериками, як слід тримають склепіння і взагалі швидкісна крізьзоряна подорож поміж блискучими вигнутими люстрами Гаврозаврона досить приємна. Цілком слушно також говорять, що коли хтось потрапив до тунелю, то швидко з нього вийде, чого, навпаки, не скажеш про Чорну Пустелю. А якщо навіть раз на століття тунель зіпсує зоретрус, однаково іншої дороги, крім цієї, немає. Як свідчить сама назва, Пустеля чорніша від ночі, бо світло сусідніх зірок не зважується падати на неї. Товчуться там, як у мортирі, з жахливим бляшаним скреготом рештки кораблів, які через зрадливість Гаврозаврона збилися з дороги й порозколювалися в обіймах бездонних вирів, щоб під тиском невблаганної гравітації кружляти так аж до останнього оберту галактики. На схід від Чорної Пустелі розташоване королівство Слизькощелепих, на захід — Окоруких, а на південь біжать до легшої сфери блакитної Лазуреї дороги, густо всіяні смертовиськами, а далі — до полум’янолистого Мургунда, де кривавиться архіпелаг беззалізних зірок, званий Каретою Алькарона.