Кіберіада

Трурль не міг та й не хотів виконувати Ексилієвих бажань, бо це потягло б за собою багато лиха й злочинів, але водночас він намагався хоч якось заспокоїти й потішити зневажену королівську величність. Отож, подумавши якусь хвилину, дійшов висновку, що хоч би там що, а ще не все втрачено, адже можна зробити так, щоб і король був ситий, і його колишні піддані — цілими. Тому, прикликавши на поміч усю свою майстерність і попрацювавши як слід, Трурль сконструював йому зовсім нову державу. Там було повно міст, річок, гір, лісів і струмків, було й небо з хмарами, і загони сповнених бойового запалу вояків, вартівні й фортеці, динеркамери й фрейліни; були там і ярмарки в яскравому сонці, і дні, сповнені тяжкої праці, і ночі з танцями й співами до ранку, і брязкіт мечів. Він делікатно вмонтував іще в ту державу чудову столицю, усю з мармуру й гірського кришталю, і раду мудрих старійшин, зимові палаци й літні резиденції, списки царевбивць, наклепників, мамок, донощиків, табуни прегарних рисаків і кумачеві плюмажі, які мають на вітрі; потім ще прошив усю ту атмосферу срібними нитками фанфар і кулястими розривами гарматних салютів, докинув також повну жменю зрадників і другу — героїв, дрібку віщунів і пророків, по одному спасителю й поетові незламної сили духу. Тоді, присівши над готовою державою, здійснив пробний запуск і, користуючись у його ході мініатюрними інструментами, наділив жінок у цій державі вродою, а чоловіків — мовчазністю і схильністю до п’яних сварок, чиновників — пихою і запопадливістю, астрономів — зоряним запоєм, а дітей — галасливістю. І все це, складене, відшліфоване й допасоване, містилося у скриньці, не дуже великій, а саме такій, щоб Трурль міг її легко підняти. А тоді подарував її Ексилієві на вічне володіння, спершу показавши, де розташовані входи й виходи цього новісінького, як з голочки, королівства, як там програмуються війни, як придушуються заколоти, як накладаються данини й побори, навчив його, де знаходяться у цьому мініатюрному суспільстві критичні вибухонебезпечні точки, тобто де максимуми двірцевих і суспільних переворотів, а де їх мінімуми. Пояснив він це так добре, що король, з давніх-давен звиклий до тиранічного владарювання, схоплював науку просто на льоту і тут-таки, на очах у конструктора, видав кілька пробних указів, відповідним чином рухаючи прикрашені королівськими орлами й левами ручки регуляторів. Це були укази про впровадження надзвичайного стану, поліційної години, і особливого податку; потім, коли в тому королівстві минув рік, а для Трурля й короля ледве одна хвилина, актом найвищої ласки, тобто порухом пальця на регуляторі, король скасував один смертний едикт, зменшив данину, а надзвичайний стан зволив анулювати, — зі скриньки долинув радісний крик вдячності, схожий на мишачий писк, коли потягти мишку за хвостик, а крізь опукле скло, що закривало зверху скриньку, було видно, як на світлих курних дорогах, над берегами лінивих річок, у воді яких віддзеркалювались пухнасті хмарки, радів люд і славив незрівнянну шляхетну милість владаря.

І хоча спершу монарх відчув себе ображеним на Трурля за той подарунок, бо держава була надто мала і надто подібна до дитячої забавки, проте, побачивши, яким великим стає у ній все, коли дивитися крізь опукле верхнє скло, а може, навіть підсвідомо відчуваючи, що суть зовсім не у розмірах, бо державних справ не виміряєш ані в метрах, ані в кілограмах, а велетнів і пігмеїв хвилюють загалом однакові почуття, — він подякував конструкторові, — правда, крізь зуби й досить сухо. Хто знає, може, він навіть залюбки наказав би, щоб двірцева сторожа негайно схопила Трурля, закувала в кайдани і про всяк випадок замордувала його до смерті, бо, напевно, найліпше було б знищити в самому зародку всілякі чутки про те, що начебто якийсь голодранець, зайда, ремісник, та подарував могутньому володареві королівство.

Однак Ексилію вистачило розважливості, аби зрозуміти, що нічого не вдасться через явну диспропорцію; легше було б блохам узяти в полон свого годувальника, аніж королівському військові схопити Трурля. Отож, кивнувши ще раз спроквола головою, він запхав скіпетр і державу за пазуху, насилу підняв скриньку з королівством і заніс її до своєї хатинки. А коли, в ритмі обертів планетоїда, скриньку напереміну то освітлювало сонце, то вкривала мороком ніч, король, визнаний своїми підданими найбільшим монархом у світі, ретельно правив, наказував, забороняв, стинав голови, нагороджував, безнастанно заохочуючи в такий спосіб свою малечу до вірнопідданства й любові до трону.

Трурль, повернувшись додому, не без вдоволення оповів своєму приятелеві Кляпавцієві, як завдяки конструкторській майстерності йому вдалося погодити монарші прагнення Ексилія з республіканськими — його підданих. Проте Кляпавцій, як не дивно, не висловив свого захоплення. Навпаки, Трурль прочитав у приятелевих очах щось схоже на докір.