Читаем Князь Кий полностью

— Родовичі! Друзі мої! Міццю рук наших і мужністю сердець розгромили ми нині гуннів — смертельного ворога всіх племен слов'янського кореня! Ернак — не Аттіла, звичайно, та все ж силу зібрав грізну, і коли б не допомогли нам брати наші — деревляни та сіверяни зі своїми князями, то хтозна, як закінчилася б для нас війна ця з кочовиками. Тож передусім хочемо подякувати князям Гордомислу та Ходоті з їхніми воями за допомогу безкорисливу, за труди ратні, за пролиту кров,— і він вклонився князеві деревлянському і князеві сіверянському.— А потім — подумати, як жити далі... Тепер і на Росі вільно, хоча гунни й попалили наші оселі. Тож хто бажає, той може повертатися назад, на рідні місця!.. Та чи варто мені, князю, повертатися туди, на окраїну землі нашої, що межує зі степом? Чи не розумніше буде сісти тут, на цій горі, звідки видно всю землю полянську і куди сходяться дороги від усіх племен і родів наших слов'янських — і з Дніпра, і з Десни, і з Прип'яті, і з Росі, і з Сули, і з далекої Горині, де сидять волиняни! А ворогам, що никають у степу, як вовки-сіроманці, непрохідні ліси перегородили сюди шлях! Ось чому облюбував я це місце! Ось чому хочу сісти тут!.. А ще — хочу об'єднати свій рід русь, колись роз'єднаний отцем моїм і стриєм Межамиром, щоб був він могутній і не перевівся в далекості часу!.. Чи так я кажу, братове? Чи правильно мислю, родовичі?

— Так, так! — загули люди.— Правильно мислиш, князю!.. Гарна тут земля — воліємо жити на ній!

— От і добре... А щоб не сталося з нами так, як з королем Божем, укладемо нині з князями сіверянським та дерсвлянським міцний братерський союз. Нападуть чужинці — поспішай один одному на допомогу і не кидай друга-родовича в біді, аж поки ворог не буде погромлений і знищений! Чи згоден ти, князю Гордомисле, і ти, князю Ходото?

— Згодні, згодні! — відповіли одностайно князі.— Сьогодні напали на вас — ми допомогли, завтра нападуть на нас — ви допоможете! Розумно це!

І вони подали руки князеві полянському та його братам. Кий обняв за плечі Боривоя.

— А ще ж з нами й уличі! Хоч і підсічені вони на корені, хоч і втратили вони багато воїв своїх і князя свого, та залишився княжич Боривой — очолить він плем'я своє! І розмножиться воно, і стане надійною підпорою союзові нашому!.. Чи так я кажу, Боривою, брате мій?

— Так, князю!

— От і порішили на цьому... Тепер, люди, несіть сюди все, що в кого є,— справимо учту на честь перемоги нашої, союзу нашого, на честь того, що сідаємо ми на цих землях... Справимо учту та на радощах, осяяні золотим промінням Світовида, закладемо тут город... Щоб став він моєю столицею, осереддям усієї нашої землі!

1979-1980

Перейти на страницу:

Похожие книги

О, юность моя!
О, юность моя!

Поэт Илья Сельвинский впервые выступает с крупным автобиографическим произведением. «О, юность моя!» — роман во многом автобиографический, речь в нем идет о событиях, относящихся к первым годам советской власти на юге России.Центральный герой романа — человек со сложным душевным миром, еще не вполне четко представляющий себе свое будущее и будущее своей страны. Его характер только еще складывается, формируется, причем в обстановке далеко не легкой и не простой. Но он — не один. Его окружает молодежь тех лет — молодежь маленького южного городка, бурлящего противоречиями, характерными для тех исторически сложных дней.Роман И. Сельвинского эмоционален, написан рукой настоящего художника, язык его поэтичен и ярок.

Илья Львович Сельвинский

Проза / Историческая проза / Советская классическая проза
Дело Бутиных
Дело Бутиных

Что знаем мы о российских купеческих династиях? Не так уж много. А о купечестве в Сибири? И того меньше. А ведь богатство России прирастало именно Сибирью, ее грандиозными запасами леса, пушнины, золота, серебра…Роман известного сибирского писателя Оскара Хавкина посвящен истории Торгового дома братьев Бутиных, купцов первой гильдии, промышленников и первопроходцев. Директором Торгового дома был младший из братьев, Михаил Бутин, человек разносторонне образованный, уверенный, что «истинная коммерция должна нести человечеству благо и всемерное улучшение человеческих условий». Он заботился о своих рабочих, строил на приисках больницы и школы, наказывал администраторов за грубое обращение с работниками. Конечно, он быстро стал для хищной оравы сибирских купцов и промышленников «бельмом на глазу». Они боялись и ненавидели успешного конкурента и только ждали удобного момента, чтобы разделаться с ним. И дождались!..

Оскар Адольфович Хавкин

Проза / Историческая проза