Читаем Князь Кий полностью

Стояла весна. Цвіли сади. Свіжою зеленню вкривалися поля, і ліси, і гори. Тільки там, де пройшло гуннське військо, залишався страшний чорний слід. Земля стоптана, села розграбовані, міцні фортеці з кам'яними та земляними стінами взяті приступом і зруйновані. І всюди — трупи, трупи, трупи… Зачувши про наближення гуннів, ромеї кидали все напризволяще і тікали світ за очі…

Так Еллак пройшов аж до витоку Дунаю і тут з'єднався з Аттілою, котрий вирішив спочатку підкорити Галлію, де збиралося ромейське військо, а потім, на зворотному шляху, зайти в Італію, щоб визволити Гонорію.

Мов чорна хмара, сунули гунни по чужій країні. І всюди палали людські житла і лилася кров.

Нарешті дійшли до Каталаунських полів, де протікає ріка Сена. І тут Аттіла зупинився. Шлях йому перетнули ромеї з вестготами й союзними племенами — аланами, котрі від гуннів утекли з Північного Кавказу аж у Галлію[17], франками, саксонами, бургундіонами, бріонами та багатьма іншими. І вели ту силу ромейський патрицій Аецій, той самий Аецій, котрий у юності був заложником у гуннів і дружив з Аттілою, та король вестготів Теодорід з двома синами— Торісмундом і Теодеріхом.

Дізнавшись, що його супротивником є Аецій, Аттіла так розлютився, що весь посинів, і в нього з носа хлинула чорна кров. Волхви заговорили її, і каган поклявся Тенгріханом схопити Аеція і вбити його.

Він вдався до хитрощів — заслав слів до короля аланін Сангібана, щоб той переметнувся на його бік. У страху перед майбутнім Сангібан погодився. Однак йому не пощастило зробити цього. Попереджені вірними людьми, Аецій і Теодорід поставили аланів посередині між своїми військами і пильно стерегли аланського короля.

Тим часом Аттіла дізнався, що багато союзних вождів вагаються — битися їм на боці гуннів, котрі підкорили їх, чи перейти до ромеїв та вестготів.

Уперше в житті злякався вождь гуннів і наказав привести до себе волхвівворожбитів, щоб провістили майбутнє.

Стали ті волхвувати — вдивлятися, по своєму звичаю, то в нутрощі жертовних тварин, то в якісь жилки на обшкрябаних ножами кістках. І всі присутні ждали, що вони скажуть.

— Ну? — не стримався Аттіла.

Збентежені волхви переглянулись, і старший, звівши вгору руки, прорік:

— Великий кагане, боги віщують лихо гуннам. Багатьох своїх синів покличе до себе Тенгріхан, заплачуть гуннські жони на берегах бистроплинної Тиси і тихого Дунаю…

Аттіла посірів.

— Ну, і все? У кожній битві бувають з обох боків великі втрати. Хто ж переможе?

— Боги не кажуть про це… Але втіхою для тебе і для всіх нас буде те, що в наступній битві загине верховний вождь супротивної сторони і своєю смертю затьмарить для своїх торжество перемоги.

Довго мовчав Аттіла, заглиблений у роздуми, занепокоєний грізним віщуванням. Важкі передчуття гнітили йому серце, захмарили чоло. Врешті він сказав:

— Королі, князі, вожді й старійшини! Не для того прийшли ми сюди, на край світу, щоб відступити без бою! Я хочу загибелі Аеція і доможуся її — будь-що! Хоча б і ціною власного життя!.. Тож — розпочнемо!

Поставив він свої сили так, що сам з гуннами опинився посередині величезного війська, якого не збирав, відколи сонце сяє, жоден військовий вождь, а на крилах стали союзні племена — гепіди, остготи, бургунди, тюрінги, словени, венети…

І рушили гунни вперед, щоб зайняти вершину горбів, які відділяли їх від ворога. Та не встигли пройти і половини шляху, як Аецій і вестготський король Теодорід вдарили силою по їхніх лавах. І відкотилися гунни, а ромеї зайняли ті вершини і укріпилися там.

Тоді сказав Аттіла своїм одноплемінникам, бажаючи підбадьорити їх:

Перейти на страницу:

Похожие книги

300 спартанцев. Битва при Фермопилах
300 спартанцев. Битва при Фермопилах

Первый русский роман о битве при Фермопилах! Военно-исторический боевик в лучших традициях жанра! 300 спартанцев принимают свой последний бой!Их слава не померкла за две с половиной тысячи лет. Их красные плащи и сияющие щиты рассеивают тьму веков. Их стойкость и мужество вошли в легенду. Их подвиг не будет забыт, пока «Человек звучит гордо» и в чести Отвага, Родина и Свобода.Какая еще история сравнится с повестью о 300 спартанцах? Что может вдохновлять больше, чем этот вечный сюжет о горстке воинов, не дрогнувших под натиском миллионных орд и павших смертью храбрых, чтобы поднять соотечественников на борьбу за свободу? И во веки веков на угрозы тиранов, похваляющихся, что их несметные полчища выпивают реки, а стрелы затмевают солнце, — свободные люди будут отвечать по-спартански: «Тем лучше — значит, станем сражаться в тени!»

Виктор Петрович Поротников

Приключения / Исторические приключения