Читаем Князь Кий полностью

— Ось тут ми їх зненацька і накриємо, — промовив князь Гордомисл, поглядаючи на долину з-за куща ліщини. — Не випустимо жодного!

— Накриємо, — погодився Кий, та, трохи подумавши, додав: — Тільки спочатку запропонуємо здатися…

— А якщо не здадуться? — запитав здивований Ясен. — Тільки наполохаємо…

— Тоді й прикінчимо всіх!

— А по-моєму, відразу б насісти, щоб незчулися, де й лихо взялося, — підтримав Ясена Гордомисл.

Кий знову заперечив:

— Я був би з тобою згоден, князю, коли б там не було наших людей — полян… А то ж усе родовичі!… Може, вони відчахнуться від Чорного Вепра і нам не доведеться проливати безневинної крові? Все ж — свої люди. Не по добрій волі пішли вони з гуннами супроти нас…

Гордомисл подумав і сказав:

— Може, й так… Роби як знаєш.

Кий полегшено зітхнув:

— Дякую, князю, що зрозумів мене. Бо важко мені піднімати меча на родовичів. От якщо потім котрийсь зустрінеться в бою, тоді руки не здержу! А зараз — спробуємо домовитися по-доброму! Ходімо! Хай Чорний Вепр з гуннами побачить нашу силу! — і подав гасло: — Пугу! Пугу!

З цими словами він прогорнув кущі і вийшов з лісу. За ним почали виходити з луками напоготові ратники — полянські і сіверянські. За якусь хвилину з трьох боків Холодна долина була оточена щільною стіною слов’янських воїв.

Для Чорного Вепра і для гуннів їхня поява здалася громом серед ясного неба. Спочатку над долиною зависла німа тиша, ніби жах скував ошелешеним кочовикам і їхнім підневільним союзникам уста. Потім ворожий стан раптом зарухався. Гунни кинулися до коней. Дружинники Чорного Вепра вхопилися за зброю. Але ні вишикуватися в бойові порядки, ні навести сякий-такий лад вони не встигли. З горба пролунав гучний Київ голос:

— Слухайте всі, хто прийшов сюди з Чорним Вепром! До вас промовляю я, Кий, князь полянський… Ви оточені зі всіх боків, і виходу з долини вам немає! Хто хоче жити — здавайтеся! Особливо настійливо звертаюся я з цим проханням до вас, полянські родовичі, обдурені Чорним Вепром, — переходьте на наш бік зі зброєю! Ставайте в наші лави! Не піднімайте меча проти братів ваших! Інакше пощади вам не буде!

— Не слухайте його! — закричав у відповідь Чорний Вепр і потряс над головою списом. — Я ваш князь, поляни! З діда-прадіда князь! До мене переходьте всі! А цього самозванця — на кіл!

— Чорний Вепре, якщо ти князь полянський, то чому з тобою тут гунни? — загримів знову Київ голос. — Хто веде їх нині на нашу землю? Ти! Отже, ти зрадник, а не князь! Ти — братовбивця! Тобі заготовлено осиковий кілок, який ми і вб’ємо в твою могилу!

Серед воїв Чорного Вепра зчинився галас. Одні обурено загомоніли, інші подалися на гору — з явним наміром перейти на бік своїх одноплемінників. Щоб припинити це замішання, Чорний Вепр знову загукав:

— Не вірте цьому самозванцю! Не вірте цьому боягузові! Бачите, він не насмілюється ні на один крок відійти від своїх воїв, а я ладен стати з ним на герць і вірю, що переможу його, повергну собі під ноги, яко татя! — і повернувся обличчям до Кия: — Ну, чого ж мовчиш? Обманом і злодійством захопив владу над полянами і гадаєш, що ти вже князь? Ні, мерзенний, моя рука списом пришиє тебе до землі, мечем розкрає твою руду голову і навічно утвердить мене князем над полянами! Ну, виходь же! Поміряйся зі мною силою і спритністю!

Почувши такі слова, вої Чорного Вепра завагалися. Навіть ті, що вже надалися були приєднатися до Києвого війська, повернули назад і почали вичікувати — що ж відповість на це новий полянський князь?

Кий підняв угору списа.

— Я згоден, Чорний Вепре, помірятися з тобою силою! Виходь наперед! Я відомщу тобі за свою жону Цвітанку!

— Кию, ти що? Схаменися! — загукали позаду князь Гордомисл і Щек. — Ми переможемо ворога, а Чорний Вепр і так опиниться в твоїх руках! Навіщо даремно ризикувати?

— Ні, друзі, з Чорним Вепром у нас зайшов спір так далеко, що розв’язати його можна справді лише двобоєм! Тож не заважайте мені! Я стану з ним на герць — що б там не було! Хоч би супроти мене виступили всі сили — земні й небесні! — і гукнув Чорному Вепрові: — Виходь! Хочу зустрітися з тобою! Б’ємося на списах! А в кого спис поламається, можна скористатися мечем.

— Гаразд, — відповів Чорний Вепр і, взявши до рук щита, грізно потряс списом.

Те ж саме зробив і Кий.

Над Холодною долиною запала тиша. Поляни ще ближче надійшли над гору, а гунни і дружина Чорного Вепра згромадились на зеленому лужку. Перемога чи смерть ватажка важила для обох сторін дуже багато!

Супротивники рушили назустріч один одному.

Та в цю мить з гущавини лісу вибігли два задихані, спітнілі отроки, розштовхали воїв, що в три чи чотири лави оточили всю долину, і, зупинившись над самим схилом, щосили загукали:

— Кию! Кию! Це ми — Хорив і Боривой! Слава богам, прибули вчасно!

Кий стенувся — зупинився. В очах його — напруження і біль. Обличчя зблідло.

— Братове, ну, що там?

— Жива Цвітанка! Жива княгиня наша!

— Де ж вона?

— Дома! Не хвилюйся — ми допровадили її до самої твоєї хижі! З нею і Либідь, і Рожана, і Малушка! — бриніли радістю юнацькі голоси.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аламут (ЛП)
Аламут (ЛП)

"При самом близоруком прочтении "Аламута", - пишет переводчик Майкл Биггинс в своем послесловии к этому изданию, - могут укрепиться некоторые стереотипные представления о Ближнем Востоке как об исключительном доме фанатиков и беспрекословных фундаменталистов... Но внимательные читатели должны уходить от "Аламута" совсем с другим ощущением".   Публикуя эту книгу, мы стремимся разрушить ненавистные стереотипы, а не укрепить их. Что мы отмечаем в "Аламуте", так это то, как автор показывает, что любой идеологией может манипулировать харизматичный лидер и превращать индивидуальные убеждения в фанатизм. Аламут можно рассматривать как аргумент против систем верований, которые лишают человека способности действовать и мыслить нравственно. Основные выводы из истории Хасана ибн Саббаха заключаются не в том, что ислам или религия по своей сути предрасполагают к терроризму, а в том, что любая идеология, будь то религиозная, националистическая или иная, может быть использована в драматических и опасных целях. Действительно, "Аламут" был написан в ответ на европейский политический климат 1938 года, когда на континенте набирали силу тоталитарные силы.   Мы надеемся, что мысли, убеждения и мотивы этих персонажей не воспринимаются как представление ислама или как доказательство того, что ислам потворствует насилию или террористам-самоубийцам. Доктрины, представленные в этой книге, включая высший девиз исмаилитов "Ничто не истинно, все дозволено", не соответствуют убеждениям большинства мусульман на протяжении веков, а скорее относительно небольшой секты.   Именно в таком духе мы предлагаем вам наше издание этой книги. Мы надеемся, что вы прочтете и оцените ее по достоинству.    

Владимир Бартол

Проза / Историческая проза