Читаем Кодло полностью

Кодло

Всі ми потроху — народні артисти. Однак, є такі, хто вміє дурити професійно, для кого обман — покликання і сенс життя. Таким людям збрехати набагато легше, ніж сказати правду. А знаєте, чому? Правда — це слабкість, це демонстрація власної вразливості… Отож, їм просто страшно. Нині ця параноя набуває епідемічного розмаху. Брешуть всі, відчайдушно, розпачливо… Щоб потім, на самоті, напитись до очманіння або ридати, душачи подушку в обіймах.

І це — теж наслідки нашого виховання. Ми вчимося бути безжальними до себе і до інших, нехай там як не пропагують ідеологію "другої щоки". Безжальними, тому що світ належить першим. Тому що виживає сильніший. Цього теж навчають в школі, бо школа — слуга суспільства, а суспільство — заручник прогресу. Прогрес, поступ якого все пришвидшується, в свою чергу, неможливий без природного відбору. А природний відбір безжальний.

Отож, ми самі прирекли себе на брехню. Затиснені в кут, ми будемо дурити себе і інших, аж поки нас не замкнуть в камері з м’якими стінами… А може, ми призвичаїмось? Може, нас врятує своєчасна мутація, що дозволить нам протистояти параної неминучого прогресу?

Еволюція продовжується?

ВІДГУК КЕРІВНИКА

На мою думку, робота Ірми Коник цікава в першу чергу не якимось незвичним ракурсом, не заплутаним сюжетом, але актуальністю ідеї. Ця ідея мусила прозвучати рано чи пізно, а Ірмі просто вдалося вчасно підхопити і розвинути тему.

Ідею, про яку йдеться, не артикульовано в самому тексті, втім, я не назвав би цей факт недоліком роботи. Приблизно такою ж є логіка загадки — те, мається на увазі, не повинно вимовлятися, інакше вправа втрачає сенс.

Однак, я змушений заповнити цю лакуну аби адекватно оцінити текст. Основну ідею роботи можна було б сформулювати наступним чином: девіантна поведінка інституалізується суспільством лише після того, як її було переведено на професійні рейки. Так, вульгарна бійка перетворюється на мистецтво єдиноборства, підглядання та підслухування — на професійний шпіонаж, проституція — на інститут гейш. Цей перелік можна продовжувати.

В даному випадку йдеться про містифікацію та обман. Непереборна схильність до обману є патологією невротичної, а іноді і психотичної природи. Така поведінка часто приносить шкоду навколишнім і тому, безперечно, вважається девіантною. Втім, за часів модернізації ставлення до багатьох девіацій змінюється. Авантюристи, шахраї і так звані трікстери стають героями кінофільмів і романів. Згадаймо Борхеса з його схильністю до літературних містифікацій, Фаулза з його культом мага-містифікатора, Еко і його "гру з читачем"…

Я не беруся стверджувати, що прихильність до містифікації є "хворобою" виключно нашої епохи. Проти цього свідчили б численні приклади, з міфів та епосу різних народів. Однак, основна відмінність між ставленням до містифікації в архаїчні та модерні часи полягає в статусі містифікатора: раніше право вводити в оману належало божествам чи епічним героям, тоді як сьогодні на це право претендує перший ліпший. Тому, власне, і було профанізовано поняття "трікстера", яке нині прикладається ледве що не до звичайного шахрая.

Професіоналізація обману повернула б містифікацію зі сфери профанного, якщо не до сакральної сфери, то, принаймні, до царини, де володарює ритуал. У вступі авторка роботи наголошує, що влада вчителів тримається на духовному авторитеті. Вона не розвиває цю тезу, хоча варто відзначити, що навчання — це не лише містифікація, не лише обман, але й ритуал. Це робить школу набагато більшим, ніж "гротескна модель суспільства". Школа Містифікації, винайдена Ірмою Коник, могла б стати храмом обману, де містифікація є святинею, а отже, самоціллю.

Суспільство, де обман здійснювався би спеціально підготованими професіоналами, було би суспільством зомбі, індивідуумів, чия поведінка легко прораховується і програмується. Безрадісна перспектива.

Втім, у досвіді викладачів Школи Містифікації, законспектованому Ірмою Коник, можна легко впізнати факти і тенденції, властиві нашому суспільству. Це змушує задуматись, чи не живемо ми, часом, саме в такому запрограмованому світі?

Я вважаю, що кваліфікаційна робота Ірми Коник відповідає вимогам атестаційної комісії і рекомендую її до захисту.

Проф. С. Ольберт