Колгосп тварин

Нарешті прийшов день, коли Біланові пляни були закінчені. На найближчому недільному мітингу мали поставити під голосування запит: чи починати чи не починати працю над вітряком. Коли тварини зійшлися в великій клуні, Білан підвівся і (хоча вівці його де-не-де перебивали) виклав свої рації в захист проєкту будування вітряка. Тоді Наполеон підвівся, щоб відповісти. Він заявив дуже спокійно, що вітряк безглуздя і що він нікому не радить голосувати за цим проєктом, після чого швидко сів; він промовляв неповних тридцять секунд; здавалось, йому зовсім байдуже, яке враження робить на слухачів. На це Білан скочив на ноги та перекрикуючи овець, що знов почали блеяти, виступив з пристрасним закликом на користь вітряка. Досі симпатії тварин були майже рівномірно поділені; але Біланова красномовність потягла їх вмить за собою. У палких реченнях він змалював уявний образ Колгоспу Тварин, де праця вже звалилася з їхніх плечей. У свому льоті на крилах уяви він на цей раз оставив далеко позаду січкарні на солому й бур’яки. Електрика, казав він, могтиме постачати енергію молотилкам, плугам, боронам, грудобоям і комбайнам, а крім цього забезпечить кожну стайню електричним освітленням, гарячою та холодною водою та електроогріванням. Коли він закінчив промову, не було найменшого сумніву щодо висліду голосування. Та якраз в цю хвилину Наполеон підвівся і, кидаючи своєрідний косий погляд на Білана, кувікнув з високої ноти голосом, якого від нього ніхто ще досі не чув.

На те знадвору почулась жахлива гавкотня і дев’ять величезних собак у набитих мосяжем нашийниках ускочило в клуню. Вони кинулись прямо на Білана, що вмить зірвався з місця і тому встиг уникнути їхніх щелепів, що загрозливо клацали. За мить він був за ворітьми, а собаки пустились за ним. Тваринам від здивування та переляку відняло мову; вони табуном ринули крізь ворота і приглядались ловам. Білан мчав впоперек продовгастого пасовища, що межувало зі шляхом. Він тікав як тільки свиня вміє тікати, але собаки наступали йому на п’яти. Раптом він спіткнувся і здавалось, що вони напевне його схоплять. Та вмить був вже на ногах, біг швидше як колинебудь; потім знов собаки почали його наздоганяти. Один із них ледве не заклацнув щелепів над Білановим хвостом та Білан, сіпнувши ним, рятує його якраз вчасно. Нарешті, він ще раз схопився раптовим зусиллям, здобув декілька цалів переваги, просмикнувся крізь дірку в живоплоті і щез назавжди.

Мовчазні й сполохані тварини поплентались назад у клуню. Через хвилину прискакали собаки. Зразу ніхто не міг собі уявити, звідки появилися ці створіння, та незабаром розв’язано проблему: це були оті цуценята, що їх Наполеон узяв був від матерів і виховував окремо. Хоч ще не зовсім дорослі, вони були величезні, лютого вигляду собаки – чисті вовки. Вони держалися поблизу Наполеона. Помітили, що вони вертять перед ним хвостами точнісінько як колись інші собаки перед п. Джонсом.

Наполеон в супроводі собак вийшов тепер на підвищену частину долівки, звідки колись промовляв Марко. Він сповістив, що від сьогодні недільним мітингам приходить кінець. Вони зайві; вони тільки марна затрата часу. На майбутнє усі питання, що Стосуються до функціонування колгоспу, будеполагоджувати окремий свинячий комітет під його головуванням Комітет збиратиметься окремо і сповіщатиме інших про свої рішення. Тварини і надалі сходитимуться в неділю вранці, щоб віддати честь прапорові, відспівати «Звірів Англії» і одержати прикази на тиждень. Але дебатів більше не буде.

Ця заява стривожила тварин, не зважаючи на потрясення викликане між ними прогнанням Білана. Дехто із них напевне. протестував би, коли б тільки зумів найти відповідні аргументи. Навіть Гнідко був неясно стурбований. Він прищулив вуха, декілька разів потряс чубом і заходився напружено упорядковувати свої думки. Та зрештою не міг придумати, що йому сказати. Проте серед свиней деякі виявились більш говіркі. Чотири молоді кабани – годованці з першого ряду пронизливо закувікали на знак невдоволення; усі чотири скочили на ноги і почали говорити, перебиваючи один другого. Та раптом собаки, що сиділи довкола Наполеона, басом, загрозливо загарчали: свині зразу ж замовкли і знову посідали. Тоді між вівцями почулось заглушливе блеяння: «Чотири ноги – добре, дві ноги – погано», що продовжувалось біля чверти години і поклало кінець всякій надії на дискусію.

Потім Квікуна послали в колгосп роз’яснити іншим нову постанову. «Товариші, сказав він, – вірю, що кожна тутешня тварина оцінює посв’яту, що її проявив товариш Наполеон, беручи на себе цей додатковий тягар. Не уявляйте собі, товариші, що провідництво це приємність! Навпаки, це велика й тяжка відповідальність. Ніхто не вірить більше як товариш Наполеон, що всі тварини рівні. Для нього було б найвище щастя дозволити вам самим вирішати про себе. Та ви б могли вряди – годи прийняти неправильні рішення, товариші, і тоді що? Куди б це нас привело? Уявім собі, що ви вирішили б піти за Біланом та його верзінням про вітряки – за Біланом, що, як знаємо, нічим не ліпший за злочинця!»