...коли один скаже: Слава Україні!

Така концепція зустрілась з одностайним різким відпором усіх українських політичних середовищ на еміґрації, коли московські чинники пробували ввести її в дію, а американські аранжери й покровителі тримались за лаштунками. Після того американська політична акція в цьому ж напрямі почала виявлятись щораз виразніше, ставлячи цю проросійську, єдинонеділимську концепцію як офіційну лінію політики США. Різні засоби політичного натиску й з’єднування мають зламати одностайність українського відпору та перетягнути слабкі й податливі на такі методи елементи серед української політичної еміґрації. Настійливість американських чинників, які ведуть цю акцію, готова посунутись до таких меж, що, мовляв, становище української сторони до такої їхньої концепції вони будуть трактувати як чинник українсько-американських взаємин. Тобто, що керівні політичні кола США будуть так ставитися до українських політичних сил, як ці ставитимуться до їхньої проро-сійської політичної акції.

Цього роду прояви й суґестії мають за ціль викликати спанте-личеність в українській політиці на еміґрації, позбавити її під-метности й перетворити на податливий об’єкт у тактичних заграх чужої політики. У такій ситуації всі українські самостійницькі сили мусять виявити свою національно-політичну зрілість і непохитну стійкість на позиціях нашої визвольної справи.

У першу чергу мусимо категорично відкидати кожну суґестію, щоб нашу поставу супроти будь-яких московських плянів, акцій і сил не могли трактувати в іншій площині, ніж з позиції української визвольної боротьби й політики. Коли хтось намагається трансформувати це на відношення між нами й США, то цього не можна ані вважати за поважне ставлення справи, ані тим більш до такого ставлення достосовуватися. Бо ставлення до Москви, до московської нації і державности, до всіх складників і форм московського ім-періялізму — це виросле з вікової історії, основне питання життя й розвитку української нації. Воно стоїть у нас на першому пляні. Натомість актуальна концепція політики США в психологічній війні з большевизмом — це питання тільки політичної тактики й при цьому дуже сумнівної. Американська акція по лінії єдиноне-ділимській — це, із погляду українських визвольних змагань, явище тільки кон’юнктурного значення, незалежно від її можливої натуги й часу тривання.

Питання нашого відношення до різних московських сил й акцій, які заторкують українські справи, зокрема визвольні змагання й самостійність України під будь-яким оглядом, оцінюємо, вирішуємо й реалізуємо тільки згідно з українською рацією. На суть такого нашого відношення не можуть мати впливу ці обставини, що означені московські акції виступають у сплетенні з акціями третіх сил або мають від них підтримку, хоч би нам навіть дуже залежало на добрих взаєминах із тими силами.

Акція згаданих американських кіл знову ставить перед українськими політичними силами за кордоном справу співдії з московськими протикомуністичними, але імперіялістични-ми середовищами. Зміст однородної відповіді всіх українських самостійницьких сил у такій засадничій справі визвольної політики не може достосуватись до бажання зацікавлених чужосторонніх чинників, ані до того, чим вони підпирають свої бажання. Ця відповідь перерішена самою природою, цілями й положенням обидвох справжніх партнерів: українського й московського.

Цілі визвольних змагань України й союзних народів є незмінні й цілком виразні: повне визволення від загарбницького й насильницького імперіялізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, большевизму — зокрема. Знищення комуністичної системи й режиму. Повний розрив будь-яких пов’язань із Росією. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу.