— У нашому класі краще за всіх уміла писати дівчинка-даун на ім’я Мірна. Я маю на увазі її почерк, а не зміст того, що вона писала. Господи, я не згадував про неї багато років!
— Школа була хороша?
— Я пам’ятаю тільки, як директор вичитував нам за якісь провини. Він завжди користувався гучномовцем і завжди починав свої промови однаково: «Мені геть набридло, я втомився…»
— Це точно відповідає моїм почуттям останнього часу.
— Може, тобі було призначено так себе почувати?
— Ньюте, ти говориш мов боконіст.
— Чому б ні? Наскільки я знаю, боконізм — це єдина релігія, що згадує про ліліпутів.
Коли я не був зайнятий своїм рукописом, я вивчав «Книги Боконона», але згадку про ліліпутів якось пропустив. Я був удячний Ньютові за те, що він звернув мою увагу на ці рядки, бо в них коротко сформульовано жорстокий парадокс боконістської ідеї: суперечність між відчайдушною необхідністю брехати про реальність та відчайдушною неможливістю збрехати про неї.
Хай кожен ліліпут
Пишається й радіє,
Бо велич людських душ —
У думці і надії!
126 Грайте, флейти, грайте ніжно![25]
— Занадто похмура релігія! — вигукнув я і спрямував нашу бесіду в царину утопії: що могло статися, що мало статися і що може ще відбутися, якщо світ якимось чином відтане.
Але Боконон займався цією темою також, він присвятив цілу книгу утопіям — «Сьому книгу», яку він сам назвав «Республіка Боконона». У цій книзі можна знайти такі жахливі афоризми:
«Світом править та рука, що постачає товар до аптек».
«Почнемо будувати нашу республіку з мережі аптек, з мережі бакалійних магазинів, з газових камер та національного спорту. Тільки після цього можна писати конституцію».
Я обізвав Боконона чорномазим мерзотником і знов змінив тему. Я заговорив про значні, героїчні вчинки окремих людей. Зокрема, я хвалив Джуліана Касла та його сина, які, не боячись смерті, пішли, коли смерчі ще вирували, до «Дому надії та милосердя в джунглях», щоб віддати людям усі надію та милосердя, які в них залишились. Назвав я також величною смерть бідної Анджели. Вона знайшла кларнет серед руїн Болівара і відразу почала грати на ньому, навіть не перевіривши, чи не попав на інструмент лід-дев’ять.
— Грайте, флейти, грайте ніжно, — пробурмотів я хрипко.
— Ну, може, ти також знайдеш гідний спосіб померти, — сказав Ньют.
Так міг сказати справжній боконіст.
Я не втримався та повідав йому про свою мрію: піднятись на гору Мак-Кейб з якимось величним символом і встановити цей символ на вершині. Я на мить відірвав руки від керма, показуючи, що такого символу в мене немає.
— Але, хай йому грець, який це може бути символ, Ньюте? Який то буде чортів символ? — я знов ухопився за кермо. — Кінець світу вже настав, ось, я вже тут, можна сказати, майже останній чоловік на землі; ось вона, найвища гора, в мене перед очима. Тепер я знаю, для чого існував мій
Говорячи це, я несвідомо дивився у вікно машини, настільки несвідомо, що проїхав більше милі, перш ніж збагнув, що я тільки що подивився у вічі старого чорношкірого чоловіка, живого чоловіка, який сидів біля дороги.
Я зменшив швидкість. Потім зупинив машину. Заплющив очі.
— Що сталося? — спитав Ньют.
— Я бачив Боконона там, на дорозі.
127 Кінець
Він сидів на камені. Він був босий. Його ноги були припорошені льодом-дев’ять. Його єдиним одягом було біле покривало з блакитними китицями. Китиці складались у напис «Каса Мона». Він ніби не помітив нашої появи. В одній руці він тримав олівець, у другій — аркуш паперу.
— Боконон?
— Так, а що?
— Чи можу я спитати, про що ви думаєте?
— Я думаю, юначе, про завершальну фразу «Книг Боконона». Час для останнього речення настав.
— Вам це вдалось?
Він знизав плечима та подав мені папірець. Ось що я на ньому прочитав:
«Коли б я був молодим чоловіком, я написав би історію людської дурості; а потім я зійшов би на вершину гори Мак-Кейб, ліг би на землю, підклавши мою історію під голову замість подушки; а потім я підібрав би з землі крихітку тієї блакитно-білої отрути, що перетворює людей на статуї; і я зробив би статую з себе самого — постать, що лежить горілиць, моторошно посміхаючись, і показує довгого носа Самі-Розумієте-Кому».
1
2
Згідно з біблійним оповіданням, Йона потрапив до черева кита. Його історія сприймається як символ важких життєвих випробувань. (
3
Тут і далі вірші у перекладі С. Бойко. note_3
4
120 см. note_4
5
В. К. Філдс (W. C. Fields; 1880—1946) — відомий американський актор-комік. (
6