Координати чудес

Обидва помічники енергійно кивнули. У них були просвітлені, мов у неофітів, обличчя. Кармоді ладен був закластися, що ці поважні молодики закарбували в пам’ять кожне слово Будівничого і готові втілювати слова… в закон.

РОЗДІЛ 13

Закінчивши свою розповідь, Моделі надовго поринув у мовчанку. Сидів похмурий і відчужений, заглибившись у невеселі думки. Та згодом підвівся і промовив:

— Кармоді, людині у моєму становищі вічно надокучають різні благодійні товариства. Щороку я вношу щедрі пожертви у Кисневий Фонд для Злиденних Вуглецевих Підвидів. Також я роблю внески в Міжзоряний Фонд Перебудови, в Космічний Колонізаційний Дім і в Програму Порятунку Недорозвинених. Як на мене, то цього цілком досить, та й податків менше беруть.

— Гаразд, — раптом відчувши гордість, урвав Кармоді, — я не потребую вашої благочинності.

— Не перебивайте, будь ласка. Я казав, що цієї благочинності цілком досить для задоволення моїх гуманних інстинктів. Не люблю братися за персональні справи, бо там повно бруду й інтимності.

— Та я вже збагнув, — знову не втерпів Кармоді.  — Гадаю, мені краще піти, — додав він, хоч і не мав щонайменшої уяви, куди йти і як туди дістатися.

— Я просив не перебивати, — нагадав Моделі.  — Отже, як я вже сказав, не люблю братися за персональні справи. Але цього разу хочу зробити виняток і допомогти вам дістатися назад на вашу планету.

— З якого це дива? — запитав Кармоді.

— Примха. Щонайпростіша забаганка не без альтруїстичної підкладки. Отже…

— Невже?

— Якщо ви колись доберетеся додому, що, попри мою допомогу, вельми сумнівно, то передайте від мене послання.

— Залюбки передам. А кому?

— Кому ж, як не старому бороданеві, для якого я збудував планету? Сподіваюся, його ще не змістили?

— Не знаю, — відповів Кармоді.  — З цього приводу точиться багато дискусій. Дехто каже, що він є, як і був, предвічний. Інші стверджують, що помер (хоч мені здається, що це слово вживають метафорично); а ще інші дотримуються думки, ніби його взагалі не існувало.

— Він і досі там, — переконано сказав Моделі.  — Такого ломакою не вб’єш. А що він не показується, то це на нього схоже. Бо ж, знаєте, він гнівливий і сповнений високої моралі, за якою, на його думку, і люди мають жити. Буває лютий, а коли йому щось не сподобається, то просто на деякий час щезає з очей. А деколи показує свою делікатність. Знає, що люди не полюбляють, коли чогось забагато, будь то ростбіф, гарні жінки чи сам Господь. Отже, така вже в нього манера, образно кажучи, ховатися від кредиторів, поки він знову ввійде в моду.

— Ви, здається, добре його вивчили, — зауважив Кармоді.

— Ну, я мав доволі часу, щоб думати про нього.

— Вважаю за свій обов’язок зауважити, — зауважив Кармоді, що ваше уявлення про нього не збігається з тими теологічними поглядами, які мені доводилося чути. Думка, що Бог гнівливий, лютий…

— Але ж таким він і має бути, — не дослухав Моделі.  — Ба більше! Він повинен бути вкрай емоційною істотою! Зрештою, такий, як ви і, гадаю, всі інші земляни.

Кармоді кивнув.

— От бачите! Він ясно сказав, що збирається творити за своїм образом і подобою. Так він, мабуть, і зробив. Скоро лиш ви з’явилися, я зразу примітив родинну схожість. Ви самі, Кармоді, маленький Бог, та не беріть цього близько до серця.

— Я ніколи з ним не бачився, — сказав Кармоді.  — Не знаю, як передати ваше послання.

— Це ж так просто! — роздратовано вигукнув Моделі.  — Коли повернетеся додому, лише виголосіть послання чітким твердим голосом.

— Звідки ви взяли, що він почує?

— Не почути він не може! — запевни? Моделі.  — Розумієте, це його планета, і про її мешканців він виявляє щире піклування й турботу. Якби йому заманулося, щоб до нього звертались інакше, він неодмінно сказав би про це.

— Гаразд, виконаю ваше прохання. А що йому передати?

— Ну, не так уже й багато, — несподівано знітившись, сказав Моделі.  — Він усе-таки був добрий і гідний чолов’яга, і мені трохи соромно, що я збудував йому таку планету. Не те щоб там, коли дивитись по суті, я щось напартачив. Планета цілком придатна для вжитку і все таке інше. Але той старий мішок таки повів себе по-джентльменськи. Тобто в ньому відчувалася школа, що подибуєш не так часто. Тому мене деколи тягне підремонтувати його планету безкоштовно, розумієте, задурно, це йому не коштуватиме ні цента. Якщо він пристане на мою пропозицію, то я зроблю з планети виставочний експонат, справжній рай. Я й справді, дозвольте вас запевнити, з біса вправний інженер, і зовсім несправедливо судити про мене по тій халтурі, яку доводиться капарити заради цента.

— Передам, — запевнив Кармоді.  — Та, кажучи відверто, я не вірю, щоб він пристав на вашу пропозицію.

— Я й сам не вірю, — похмуро кивнув Моделі.  — Він упертий стариган і ласки ні від кого не потребує. Та все одно я хочу запропонувати, і то від щирого серця, — Моделі повагався, а далі додав:- Можете ще запитати, чи не захоче він завітати колись і перекинутися парою слів.

— А чому б вам не завітати до нього?