Читаем Королева Марго полностью

— Пане, того, що я шукаю, нема тут. Може, ви загубили його випадково? Бо те, що в ньому...

— Якого листа шукаєте ви, пані?

— Того, де я наказувала вам одружитись негайно.

— Щоб виправдати свою невірність?

Маргарита знизала плечима.

— Ні, щоб врятувати вам життя. Того листа, де я розповіла вам, що король, бачачи кохання наше і мої намагання розбити ваше майбутнє одруження з інфантою Португальською, прикликав до себе свого бічного брата д’Ангулема і сказав йому, показуючи дві шпаги: „Убий цією ввечері де Гіза або я вб’ю тебе цією завтра“. Де той лист?

— Ось він, — мовив герцог де Гіз, виймаючи з одежі на грудях.

Маргарита майже вирвала його з рук, жадібно розгорнула, переконалася, що то саме він, скрикнула радісно і піднесла до свічки. Полум’я зразу охопило папір, і за хвилину його не стало; потім, ніби боячись, що можна найти необережне повідомлення навіть у попелі, Маргарита розтоптала його ногою.

Увесь час, поки вона гарячково робила це, герцог де Гіз стежив очима за коханкою.

— Ну, Маргарита, — сказав він, коли все було скінчено, — чи задоволені ви тепер?

— Так, бо тепер, коли ви одружилися з принцесою де Порсіан, брат мій простить мені ваше кохання, але він не простив би мені викриття таємниці, яку я, з кохання до вас, не мала сили від вас заховати.

— То правда, — сказав герцог де Гіз, — в той час ви мене кохали.

— І тепер ще кохаю, Генріх, так само і навіть більше.

— Ви?..

— Так, я; бо ніколи ще не потребувала я щирого та відданого друга так, як сьогодні. Я королева — і не маю трону; я жінка — і не маю мужа.

Молодий принц сумно похитав головою.

— Адже я кажу вам, кажу ще раз, Генріх, що муж мій не тільки не кохає, але ненавидить, зневажає мене; проте, сама ваша присутність у покої, де мусив би бути він, здається мені найкращим доказом ненависті і презирства.

— Ще не пізно, пані; королю Наварському треба було відпустити своїх дворян, і коли він не прийшов ще, то не забариться прийти.

— А я кажу вам, — скрикнула Маргарита з зростаючим роздратуванням, — що він не прийде.

— Пані, — крикнула Жільйона, відчиняючи двері та підіймаючи портьєру, — король Наварський вийшов із своїх покоїв.

— О, я добре знав, що він прийде! — скрикнув герцог де Гіз.

— Генріх, — сказала Маргарита уривистим голосом, хапаючи герцога за руку, — Генріх, ви зараз побачите, чи додержую я слова і чи можна бути певним у моїх обіцянках. Генріх, зайдіть до цього кабінету.

— Пані, дозвольте мені піти, поки є час, бо повірте, що при першому ж вияві кохання з його боку я вийду з кабінету і тоді — горе йому!

— Ви божевільний! Ідіть, ідіть, кажу вам, я відповідаю за все!

І вона штовхнула герцога в кабінет.

І вчасно. Двері ледве встигли зачинитись за принцом, як король Наварський з двома пажами, що несли перед ним два канделябри з вісьма свічками жовтого воску, з’явився, усміхаючись, на порозі покою.

Маргарита заховала своє схвилювання, роблячи глибокий реверанс.

— Ви ще не лягали, пані? — спитав беарнець з відвертим і веселим виразом на обличчі. — Може, ви дожидали мене?

— Ні, пане, — відповіла Маргарита, — адже ще вчора ви сказали мені, ніби добре знаєте, що одруження наше було політичним союзом і що ви не будете неволити мене.

— То й добре, але це не перешкодить нам поговорити трохи. Жільйона, зачиніть двері і йдіть собі.

Маргарита, що було сіла, підвелась і простягла руку, ніби наказуючи пажам зостатись.

— Може, покликати ваших дам? — спитав король. — Я зроблю це, якщо така ваша воля, хоч, запевняю вас, я волів би говорити про те, що хочу сказати вам віч-на-віч.

І король Наварський підійшов до кабінету.

— Ні, — скрикнула Маргарита, квапливо заступаючи йому дорогу, — ні, цього не треба, я готова слухати вас.

Беарнець вже знав, що бажав знати; він глянув на кабінет бистрим і пильним оком, ніби хотів, не зважаючи на портьєру, прозирнути в найтемніші його закутки, потім, переводячи погляд на прекрасну дружину свою, бліду від жаху, сказав цілком спокійним тоном:

— Коли так, пані, поговорімо хвилину.

— Як хочете, ваша величність, — промовила молода жінка, не сідаючи, а скоріше падаючи в крісло, яке підсунув їй муж.

Беарнець сів коло неї.

— Пані, — почав він, — хоч би що там казали люди, я гадаю, що шлюб наш — добрий шлюб. Я добре ставлюся до вас, ви добре ставитесь до мене.

— Але... — сказала збентежено Маргарита.

— Отже, ми повинні, — вів далі король Наварський, ніби не помічаючи збентеження Маргарити, — поводитись одно з одним як добрі союзники, бо сьогодні ми ствердили союз наш присягою перед богом. Чи не така й ваша думка?

— Безперечно, пане.

— Я знаю, пані, яку проникливість маєте ви, знаю, які небезпечні провалля розкидані по терені двору, а я чоловік молодий і, хоч не заподіяв ніколи нічого лихого, маю багато ворогів. До якого табору, пані, маю я зачислити ту, що носить моє ім’я і що перед вівтарем заприсяглася любити мене?

— О, пане, чи можете ви думати...

— Я не думаю нічого, пані, я маю надію і хочу бути певним, що надія моя слушна. Ясно, що шлюб наш — або привід, або пастка.

Маргарита тремтіла; думка ця, можливо, вже приходила їй самій у голову.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аламут (ЛП)
Аламут (ЛП)

"При самом близоруком прочтении "Аламута", - пишет переводчик Майкл Биггинс в своем послесловии к этому изданию, - могут укрепиться некоторые стереотипные представления о Ближнем Востоке как об исключительном доме фанатиков и беспрекословных фундаменталистов... Но внимательные читатели должны уходить от "Аламута" совсем с другим ощущением".   Публикуя эту книгу, мы стремимся разрушить ненавистные стереотипы, а не укрепить их. Что мы отмечаем в "Аламуте", так это то, как автор показывает, что любой идеологией может манипулировать харизматичный лидер и превращать индивидуальные убеждения в фанатизм. Аламут можно рассматривать как аргумент против систем верований, которые лишают человека способности действовать и мыслить нравственно. Основные выводы из истории Хасана ибн Саббаха заключаются не в том, что ислам или религия по своей сути предрасполагают к терроризму, а в том, что любая идеология, будь то религиозная, националистическая или иная, может быть использована в драматических и опасных целях. Действительно, "Аламут" был написан в ответ на европейский политический климат 1938 года, когда на континенте набирали силу тоталитарные силы.   Мы надеемся, что мысли, убеждения и мотивы этих персонажей не воспринимаются как представление ислама или как доказательство того, что ислам потворствует насилию или террористам-самоубийцам. Доктрины, представленные в этой книге, включая высший девиз исмаилитов "Ничто не истинно, все дозволено", не соответствуют убеждениям большинства мусульман на протяжении веков, а скорее относительно небольшой секты.   Именно в таком духе мы предлагаем вам наше издание этой книги. Мы надеемся, что вы прочтете и оцените ее по достоинству.    

Владимир Бартол

Проза / Историческая проза