Корпорація ідіотів

Поруч iз нами розмовляли двi жiнки. Якби не гомiн зухвалого пiвня-Геннадiя, я б не звернув на них уваги, бо вони не несли вiдпочинку нi очам, нi мозку. Одна - коротко стрижена бiлявка з пiсним виразом обличчя. Iнша - Марiя Василiвна, про яку Васятко казав тiльки таке: "Марiє Василiвно, вам завжди було чим думати та на чому сидiти". Я хочу сказати, що субтильною цю жiнку назвати було не можна. Пухка брюнетка з пiднятим волоссям, закрiпленим чудернацькою шпилькою, що в неї якийсь заповзятливий китаєць навстромляв купу штучних чорних косиць, якi стирчали в рiзнi боки. Не шпилька, а товста волохата квiтка.

- Ти вже надумала, що подаруєш Борисовi? - питає Марiя Василiвна у бiлявки.

- Краватку. Вiн носить краватки, але всi такi нуднi, нiякi, ленiнськi…

- А якi краватки вдягав Ленiн?

- Ти що, не пам'ятаєш, Машо? В таку дрiбну крапку чи маленький квадратик. Нуднющi вiзерунки на чорному чи синьому тлi. Нi, коли вiн конспiрувався вiд царського нагляду, вiд жандармiв, тодi все це було нормально. Непомiтнi такi краватки. Але навiщо було продовжувати таке носити, коли вiн опинився при владi? I за кордоном же мешкала людина, бачила, як люди вдягаються. Не все в Шушенському цьому стирчав, поїздив, країни Скандинавiї, там люди зi смаком. Людську краватку вже б можна було собi придбати? Щось таке веселiше, яскравiше, у якiсь гвоздички. Куди цi Крупська й Арманд дивилися? Хоча що з них узяти, одна - фригiдна, iдейна, краватки - не її рiвень, iнша - iстеричка, таким узагалi не до краваток. Не везло йому на бабiв.

- А, щось таке пам'ятаю. Було. З фiльмiв. Але якби ти не сказала, якi в нього були краватки, я б нiзащо не згадала. Ти така спостережлива, i пам'ять у тебе хвацька, Людко.

- Та я, Машо, цифри забуваю, особливо свої роки (смiються).

А все iнше пам'ятаю дуже добре. Особливо - одяг. У мавзолеї ж ти московському була?

- Ну, була. Та давно вже.

- Вiн i в мавзолеї лежить у такiй от нуднiй краватцi. I мiняють йому одну нудну краватку на iншу, ще нуднiшу. Синю на чорну, чорну на синю, майже непомiтно, це як нахилятися треба, щоб цю рiзницю помiтити!

- Слухай, а чого вiн там у краватцi лежить?

- Як чого? Без краватки в труну таку людину нiзащо не поклали б. Ти що? Несолiдно. Я ж тобi кажу, що їх, мабуть, замiнюють майже щодня. Спецiально шиють чи купують. Помер вiн коли? А вони все шиють. Усе купують. От якби мiй Борис заповiв себе забальзамувати, я б так само морочилася з краватками. Купуй, вибирай, щоб сучаснi були. Лайно ж не повiсиш на шию рiднiй людинi? Стороннi, друзi ходити будуть. Навiщо щоб про мене казали: "От у Бориса жiнка - нечупара, стерво жадiбне, економить на ньому". - Ох, добре що мiй Юрасик краваток не носить.

- Тобi й мороки менше. Але чоловiки без краваток… Знаєш, це щось не те. Ти б навчала його культурi. Свого. Що ж вiн? Швендриком живе, швендриком i помре. В нього ж робота, посада, стежити за зовнiшнiм виглядом треба.

- Ой, не хочу я. До нього полiзеш - потiм вiдмиватися день. То яку краватку ти Борисовi вибрала?

- Я знайшла таку, щоб його трохи розворушити. Бо ходить iз таким виразом обличчя, наче пiдкову тримає у ротi, краєчками донизу.

- Кумцю, може, то вiн на щастя? - жiнки знову смiються.

- Так от. Вiд краватки залежить рiвень розкутостi. Йому ж iще п'ятдесяти немає, а вiн поводиться так, наче готує себе до найближчих рокiв нерухомостi, про iмпотенцiю мрiє, але то вже - нi! От якщо хтось носить постiйно тiльки сiрi краватки - знай. Або службист, або iмпотент. Чи жiнка дуже ревнива. Закомплексованiсть так i пре. А я Борисовi знайшла оригiнальну краватку. Уяви собi: оливкового кольору, а по нiй розкиданi величезнi доларовi купюри.

Краса, аж шлунок пече! Такий собi пришпил, але й коштує недешево. Не лайно ж дарувати рiднiй людинi!

Я сякаюся в серветку. Мене розпирає вiд смiху. Не розумiю, щоправда, хто займається тим, що нарiзає серветки такого розмiру, як презервативи для карликiв. Професiя - серветкозменшувач. Серветкорозмножувач шостого розряду. З однiєї може зробити щонайменше десять. Шмарклi на долонях. Геннадiй Євгенович вiдразливо дивиться на мене: "Якщо людина почувається недобре, не варто ходити на роботу. Сякатися, шмарклi розпускати. Вдома треба посидiти. Всiх дуп не повилизуєш". О, цiкаво. А в бiзнесi кажуть, що всiєї грошви не заробиш. "Iнфлуенца", - продовжує нудити Геннадiй. З викликом, прихованою загрозою та обуренням. Вiн так каже це слово "iнфлуенца", наче старигань-король кличе свою доньку, цноту якої вiн оберiгав усе життя, щоб вiддати її до буцегарнi за те, що вона вiддалася блазневi. Бiдна, бiдна принцеса Iнфлуенца.

Я їду додому. До себе додому. "Дудому", - як спiває Славко Вакарчук. Весна. Весною з жiнок вилупляються ноги, i, вiдчуваючи цю появу, у чоловiкiв прокльовуються члени. Весна. Весняний спермотоксикоз. Тягне дрочити. Кермо-член-кермо-член. Слава тобi, тому, хто вигадав автоматичну коробку передач. От i будинок. От i попустило. Хух.