Коштовний камінь

А сторож, стоячи біля входу в палатку, дивився на всі ці процедури і, розкривши рота й похитуючи головою, прицмокував. Він без упину дивувався спритній, як білочка, дівчині, і шанував її навіть більше, ніж «командира». Вона здавалась йому чарівницею, якій відкриваються таємниці природи. Цей німий подив перетворився в дивну прив'язаність: вночі він стояв на варті тільки біля її палатки і готовий був застрелити кожного, хто б спробував завдати дівчині якогось лиха.

Вилю Власев зустрів Андрія недружелюбно, насупившись, як зустрічають непрошеного і неприємного гостя. Знов якась безумна ідея запаморочила йому голову! Що тепер з ним робити? Дослідження району через нього затягнеться, це в основі зруйнує стрункий робочий графік. Тепер усі намічені строки поламаються і ясна, обдумана і добре спланована система виявиться мильною булькою.

— Ну, доповідай, — пробасив він, не дивлячись на нього, і подумав: «Яке стягнення накласти на нього? І чи не послати рапорт Славі Спиридонову»?

— От я і повернувся, — промовив Андрій. Він обійшов стіл і всміхнувся. — Повернувся, як бачите, благополучно.

— Так, я бачу, що ти повернувся, — почав Вилю Власев, намагаючись надати обличчю суворішого вигляду. — Це очевидно. Та в зв'язку з цією очевидною істиною я хочу з'ясувати ось що: хто дозволив тобі залишити робоче місце? Кого ти спитав, перш ніж достроково припинив дослідження?

— Ви даремно здіймаєте галас, — засміявся Андрій. Він потер почервонілі від безсоння очі і помовчав. — Ви бачите в мені тільки скомпрометовану людину, так?

— Не зовсім, — відповів Вилю Власев. — Все-таки ти ще не повністю скомпрометований. По-моєму, ти втратив щось близько шістдесяти процентів свого доброго імені. Тридцять процентів казками про берил і другі тридцять — отим свинством перед Спиридоновим. Але тепер я бачу, що ти на шляху до втрати і тих останніх сорока процентів.

— І мені шкода, — сказав Андрій.

Він вийшов і за кілька хвилин повернувся з двома повнісінькими рюкзаками. Потім вийняв з планшетки ескізи картографа й обережно поклав їх на стіл.

— Шкода, що й на цей раз ви далекі від істини! — Андрій сів біля столу, витяг цигарку і спокійно закурив. Це була перша цигарка, яку він курив після семиденної перерви, з часу, коли він покинув табір. — І про минуле помиляєтесь, і догадка ваша про теперішнє невірна. Дозвольте, хоч мені дуже незручно поправляти такого досвідченого, як ви, зауважити, що в теперішньому припущенні немає і одного процента істини. Воно цілком вигадане.

Він підвівся, розв'язав рюкзаки і постукав пальцем по ескізах.

— Це геодезичні ескізи району X. Тридцять штук. Якщо ви нанесете їх на загальний план району, то будете мати повну картину місцевості і напрямків рудних жил. Є й проби з кожного місця. — Він показав на рюкзаки. — На етикетках я позначив ті ж номери, що й тут, в ескізах, — отже, картина ясна.

— Стривай! — перервав його Вилю Власев, відступаючи назад від столу. — Що ти хочеш сказати? Що вже дослідив увесь район?

Андрій, не відповідаючи, зім'яв недокурену цигарку і викинув її.

— Ти розігруєш комедію, як перед Славі Спиридоновим, чи що!

— Район досліджений по градусах віялоподібних з точністю до одної мінути.

Він струсив попіл з рукава і вийшов.

Біля його конусоподібної палатки стояла лаборантка. Побачивши його, вона притисла руки до грудей і зблідла.

— Ніяких пригод, — усміхнувся Андрій і запитав, пильно дивлячись їй в очі: — Ти часом не хвора?

— Чому ти повернувся? — прошепотіла вона і похитала головою. — Це погано. Треба було витримати до кінця!

— Невже? — позіхнув Андрій. — До кінця! — Він зняв куртку й розправив плечі. — Знаєш що, — сказав він, — дай трохи аспірину Делчо Єневу. І чай приготуй йому, якщо можеш. Недобре, що ти хворіла.

Андрій витягнувся на плащ-палатці і закрив очі.

— Напевно, з часом… Що я хотів сказати тобі?

Голос його стих.

Дівчина присіла в головах, схилившись над ним.

— Що?

Та він уже дихав глибоко — заснув.

Рашеєва встала, оглянулась, побачила в кутку палатки свою ковдру з мериносової вовни, розгорнула її і тихенько, затамувавши подих, дбайливо вкрила Андрія.

Тільки вийшовши з палатки, вона глибоко вдихнула повітря і раптом побачила сторожа, який стояв по той бік шляху і махав їй рукою.

— Тебе головний кличе, — крикнув він.

А «головний», уткнувшись носом в ескізи і не відриваючи від них очей, сердито пробурмотів:

— Каже, що дослідив весь район. Байки! Він взагалі фантазер. Але для чого вводити в оману людей? Я певен, що половина цих проб з етикетками — звичайнісінький щебінь!

— Зараз же почну перевірку! — сказала, зашарівшись, лаборантка.

— Дивись добре! — підняв палець Вилю Власев. — Краще приглядайся! — Він помовчав. — А втім, я перегляну ці ескізи і сам прийду допомогти тобі. Ти розпочинай.

Другого ранку Вилю Власев приготував кофе у великому кофейнику і послав сторожа покликати Андрія. Коли геолог увійшов у палатку, він запропонував йому сісти, налив чашечку кофе і стримано всміхнувся.