Коштовний камiнь (на украинском языке)

Насправдi ця долина не так поросла лiсом, як йому здалося ввечерi. Тут i там стирчали згорбленi гiллястi дуби, а помiж ними росли кущi, блищало камiння. I тут, серед кущiв, як привиди, з'явились два чоловiки. Вони нiби з-пiд землi вискочили. Це було так цiкаво й див"о, що було схоже на казку. Але Радан був певний, що це не казка, бо чоловiки розмовляли й рухались, як живi люди; навiть бiльше того, один з них, вищий, спiткнувся i впав, а другий засмiявся i, як це буває мiж людьми в таких випадках, не подав йому руки, щоб допомогти. Радан не мiг бачити їх облич, бо вони весь час стояли спиною до урвища. Потiм незнайомцi пройшли ще крокiв десять i сiли за великим валуном, з-за якого були виднi тiльки їх голови в кашкетах. За кiлька хвилин над ними здiйнялась тонка цiвочка диму, - отже, один з них курив. Привиди не курять - таким чином, Радан ще раз переконався в реальностi того, що бачив перед собою.

Минуло близько чвертi години. Чоловiки пiдвелись. Вищий пiшов праворуч, нижчий, що був у чоботях, - лiворуч. Лiс одразу наче поглинув їх, i вони зникли без слiду.

Небо знову затяглося хмарами; стало темно i страшно. Радан лiг на теплу золу, але до свiтанку не мiг заснути, усе думав: "Хто цi двоє? Чого шукають тут у лiсовiй глушинi i як це вони так зненацька з'явилися з-пiд землi, наче воскреслi мерцi?.."

Почало розвиднятись. Радан встав i спустився в долину похилим укосом, порослим лiсом. Вiн попрямував просто до великого валуна, звiдки хотiв визначити напрямок до стрiмкого схилу горба, на якому ми розташувались. Цей валун був зеленуватий, темнiший бiля пiднiжжя i свiтлiший угорi. Тут було ще багато каменiв iнших, дрiбнiших, покритих блискiтками слюди, й уламки простого гранiту. Навколо вiн не помiтив нiчого особливого. У Радана була звичка не пропускати повз увагу жодної дрiбницi, i тому, углядiвши в травi золотистий мундштук - недопалок цигарки, вiн нахилився й пiдняв його. Цигарка була дорога. Радан не викинув недокурок, а, загорнувши його в папiрець, сховав у кишеню.

Потiм пiшов берегом мiж папороттю, дикою ожиною й посохлою, високою по кiсточки, травою. Вiн озирався на всi боки, приглядався, намагаючись будь-що знайти таємниче мiсце, звiдки вночi зненацька вискочили двоє чоловiкiв. Нiчого не було помiтно i в чагарниках. Радан тричi повертався, проходив то лiворуч, то праворуч. Бiля самого пiднiжжя горба вiн посковзнувся, кудись покотився i ще . не встиг збагнути, що сталось, як беркицьнувся в якусь яму, прикриту гiллям зламаного бука. Цi гiлки були висохлi, почорнiлi, але бiля ями з кореневища виросли два маленьких густих деревця, i тому її майже неможливо було помiтити.

Глибина ями була бiльша за людський зрiст, а дно було вкрите шаром гнилого листя завтовшки щонайменше пiвметра.

Опам'ятавшись, Радан роздивився навколо i помiтив, що напроти нього темнiє круглий отвiр метра пiвтора в дiаметрi, - двоє чоловiк могли б вiльно пройти через нього. Вiн проповз крiзь цю дiрку, боязко глянув i зупинився, приголомшений: перед ним простяглась галерея, широка й рiвна, як коридор, їй не було видно кiнця, - вiн губився десь вдалинi - у печерних сутiнках i темрявi.

Звiдки взялась ця печера? Уявiть собi - просто у нас пiд ногами! Ми розташувались на її покрiвлi. Спуск по стрiмкому схилу вiв у яму крiзь вiти зламаного бука.

Встановивши, звiдки i як з'явились учорашнi нiчнi гостi, Радан задоволено потер руки i повернувся до нас.

- А ви все спите, спите! - добродушно засмiявся вiн i почав розповiдати свої пригоди.

Теменужка дивилась на нього широко розкритими, здивованими очима.

- Це схоже на сон, - сказала вона. - Може справдi всi оцi страхiття тобi приснились?

Не знаю чому, але й менi хотiлось, щоб розповiдь Радана дiйсно виявилась казковим сном. Оскiльки вiн був романтиком, то йому могли наснитись рiзнi нiсенiтницi.

- Подiляю думку Теменужки, - промовив я.

- Ви краще зробите, якщо пiдете зi мною прогулятись у печеру, вiдповiв Радан. - Хочете?

- Гаразд, - сказав я. - Печери є всюди. Можливо, й пiд нами теж. В цьому нема нiчого особливого. Але оця твоя iсторiя з двома невiдомими... Ти, певно, її вигадав, щоб здаватися цiкавiшим. Признайся!

Радан засунув руку в кишеню, витяг папiрця i розгорнув його просто перед носом у мене.

- А це що? - запитав вiн.

Я побачив недокурок з золотим мундштуком, формою вiн нагадував шматок товстого черв'яка.

Я був обеззброєний. Заперечувати було неможливо - цей недокурок з золотим мундштуком доводив справедливiсть Раданових припущень.

- Знаєте, що? - пожвавiшала Теменужка. - Давайте пiдемо в печеру! Там, мабуть, є сталактити. А я бачила їх тiльки на малюнку в пiдручнику з географiї.

- Нi, - сказав я. - Сталактити - звичайнiсiнькi речi. Кальцiй-карбонат. Замiсть збирання кальцiю-карбонату я пропоную пiти по слiдах двох бандитiв. Ми повиннi знайти їх сховище - це наш обов'язок.

Радан якийсь час дивився на мене, потiм зухвало розсмiявся.

- Чого ти смiєшся? - насупився я.